Прошедший день - Константин Никольский

Прошедший день затих и опустел,

Готовясь к плену молчаливой ночи,

Он гаснет эхом недопетых строчек

Вечерних песен между темных стен.

Он начинался, чтоб зажечь сердца

Своим сияньем вдохновенно зыбким,

И мир встречал его открытою улыбкой

К восходу солнца обращенного лица.

Сквозь облака, летя с небес к земле,

Свою судьбу ее судьбе вверяя,

То находя, то что-то вдруг теряя,

Он прорывался в предрассветной мгле.

Он жил и пел бездумно и всерьез,

Перемежая холод с пылким зноем,

Святую осень с грешною весною,

Смешное небо с небом, полным слез.

Но видя, что года берут права,

Стал одного бояться — ночи темной —

И в сумерках сомнений неуемных

Закатных песен высветил слова.

Прошедший день — вечерняя пора,

Но тот закат мне сердце не тревожит —

Не ночь конец тревогам всем положит,

А света непрерывная игра.

Стою в раздумье над прошедшим днем,

Как в ожиданье радости неспетой,

Как будто луч грядущего рассвета

Меня коснулся ласковым огнем

Минулого дня затих і спустів,

Готуючись до полону мовчазної ночі,

Він гасне луною недоспіваних рядків

Вечірні пісень між темні стіни.

Він починався, щоб запалити серця

Своїм сяйвом натхненно хитким,

І світ зустрічав його відкритою посмішкою

На сході сонця зверненої особи.

Крізь хмари, летячи з небес до землі,

Свою долю її долі довіряючи,

То знаходячи, то щось раптом втрачаючи,

Він проривався в передсвітанковій темряві.

Він жив і спів бездумно і всерйоз,

Перемежуючи холод із палкою спекою,

Святу осінь з грішною весною,

Смішне небо з небом, повним сліз.

Але бачивши, що роки беруть права,

Став одного боятися — ночі темної —

І в сутінках сумнівів невгамовних

Західних пісень висвітлив слова.

Минулий день - вечірня пора,

Але той захід мені серце не турбує

Не ніч кінець тривогам усім покладе,

А світла безперервна гра.

Стою в роздум над минулим днем,

Як в очікуванні радості незрілої,

Ніби промінь майбутнього світанку

Мене торкнувся лагідним вогнем