Три дома - Игорь Тальков

Я в одиночестве бездонном у безимянного окна

Стою и слышу, как крадется тишина.

Тяжелой ношею на плечи ложится хмурый летний вечер,

Немым укором в то окно глядит луна.

И как на зло воображенье выводит без предупрежденья

Три разных дома, где живут мои друзья.

Я в те дома вхожу без стука, там мне протягивают руку

И приглашают обогреться у огня.

Припев:

Первый дом — родной мой дом — окутан светом и теплом, в нем живет мое детство.

Дом второй, тоже мой, до боли милый и родной, в нем живет мое сердце.

Третий дом — дом родной, родной до боли, но не мой, в этот дом вхожу я не дыша…

В нем живет моя душа.

В каком-то странном исступленьи, меняя краски без труда,

Воображение творит как никогда:

Я вижу маму в доме первом, она надеется, наверно,

Что я вернусь к ней и останусь навсегда.

Но вот сместилось расстоянье и воплощенным ожиданьем

В притихшей комнате ребенок сладко спит.

И, наконец, вот домик третий: словно сошедшая с портрета

В нем тихо женщина прекрасная грустит.

Припев:

Первый дом — родной мой дом — окутан светом и теплом, в нем живет мое детство.

Дом второй, тоже мой, до боли милый и родной, в нем живет мое сердце.

Третий дом — дом родной, родной до боли, но не мой, в этот дом вхожу я не дыша…

В нем живет моя душа.

Я в одиночестве бездонном стою один на всей земле,

Слежу, как тают все три дома на нарисованном стекле…

Я в одиниці бездонному у безіменного вікна

Стою і чую, як крадеться тиша.

Тяжкою ношею на плечі лягає похмурий літній вечір,

Німим докором у вікно дивиться місяць.

І як на зло уяву виводить без попередження

Три різні будинки, де живуть мої друзі.

Я в ті вдома входжу без стуку, там мені простягають руку

І запрошують обігрітися біля вогню.

Приспів:

Перший будинок - рідний мій будинок - оповитий світлом і теплом, в ньому живе моє дитинство.

Будинок другий, теж мій, дуже милий і рідний, в ньому живе моє серце.

Третій будинок - будинок рідний, рідний до болю, але не мій, в цей будинок входжу я не диха ...

У ньому живе моя душа.

В якомусь дивному несамовитості, міняючи фарби без праці,

Уява творить як ніколи:

Я бачу маму в будинку першому, вона сподівається, напевно,

Що я повернуся до неї і залишуся назавжди.

Але ось змістилася відстань і втіленим очікуванням

У притихлій кімнаті дитина солодко спить.

І, нарешті, ось будиночок третій: ніби зійшла з портрета

У ньому тихо жінка прекрасна сумує.

Приспів:

Перший будинок - рідний мій будинок - оповитий світлом і теплом, в ньому живе моє дитинство.

Будинок другий, теж мій, дуже милий і рідний, в ньому живе моє серце.

Третій будинок - будинок рідний, рідний до болю, але не мій, в цей будинок входжу я не диха ...

У ньому живе моя душа.

Я в самотності бездонному стою один на всій землі,

Спостерігаю, як тануть усі три будинки на намальованому склі…