Памяти Виктора Цоя - Игорь Тальков

Поэты не рождаются случайно, они летят на землю с высоты,

Их жизнь окружена глубокой тайной, хотя они открыты и просты.

Глаза таких божественных посланцев всегда печальны и верны мечте,

И в хаосе проблем их души вечно светят тем мирам, что заблудились в темноте.

Они уходят, выполнив заданье, их отзывают Высшие Миры,

Неведомые нашему сознанью, по правилам космической игры.

Они уходят, не допев куплета, когда в их честь оркестр играет туш:

Актёры, музыканты и поэты - целители уставших наших душ.

В лесах их песни птицы допевают, в полях для них цветы венки совьют,

Они уходят вдаль, но никогда не умирают и в песнях и в стихах своих живут.

А может быть, сегодня или завтра уйду и я таинственным гонцом

Туда, куда ушёл, ушёл от нас внезапно поэт и композитор Виктор Цой.

Поети не народжуються випадково, вони летять на землю з висоти,

Їхнє життя оточене глибокою таємницею, хоча вони відкриті та прості.

Очі таких божественних посланців завжди сумні та вірні мрії,

І в хаосі проблем їхньої душі вічно світять тим світам, що заблукали в темряві.

Вони йдуть, виконавши завдання, їх відкликають Вищі Світи,

Невідомі нашій свідомості, за правилами космічної гри.

Вони йдуть, не доспівавши куплету, коли на їх честь оркестр грає туш:

Актори, музиканти та поети – цілителі втомлених наших душ.

У лісах їх пісні птахи доспівують, у полях для них квіти вінки звеють,

Вони йдуть у далечінь, але ніколи не помирають і в піснях, і у віршах своїх живуть.

А може, сьогодні чи завтра піду і я таємничим гінцем

Туди, куди пішов, пішов від нас раптово поет та композитор Віктор Цой.