Наша вина - Екатерина Яшникова

Наша вина в том, что любили,

В том, что скрижали не удержали,

В том, что разбили друг друга о скалы

Словно лёд талый.

По сторонам мы разбежались,

Словно чужие,

Словно не жаль и

Руки пожали, всё, до свидания, хватит, пожалуй

А дальше реки, города, дороги плавились, туда,

Куда ты уходил - только темнота.

Я растворяла в тишине любовь, подаренную мне,

Как будто не было и нет.

Всё, что построить мы смогли, лежит осколками в пыли.

Собирать не надо.

Так, отпоётся – отболит.

Мы расстаёмся без обид,

Мы остаёмся без орбит

Друг друга в кратерах земли.

Наша вина в том, что любили,

В том, что скрижали не удержали,

В том, что разбили друг друга о скалы

Словно лёд талый.

По сторонам мы разбежались,

Словно чужие,

Словно не жаль и

Руки пожали, всё, до свидания, хватит, пожалуй

А дальше будут до зари

Гореть и гаснуть фонари.

Всё, что сжигало нас ночами – больше не горит.

Мы засыпаем до утра, мы не пытаемся играть, но затираем номера.

Пора.

Параллели линий на руках, как и мы, не сходятся никак.

Наш итог – драма без войн и без драк.

Мы разойдёмся кто куда и не столкнемся в городах случайно больше никогда.

Наша вина в том, что любили,

В том, что скрижали не удержали,

В том, что разбили друг друга о скалы

Словно лёд талый.

По сторонам мы разбежались,

Словно чужие,

Словно не жаль и

Руки пожали, всё, до свидания, хватит, пожалуй

Мы два прохожих возле берега реки.

Мы так похожи, но ужасно далеки.

И разделяет нас холодная волна – наша вина.

Наша вина в том, что любили,

В том, что скрижали не удержали,

В том, что разбили друг друга о скалы

Словно лёд талый.

По сторонам мы разбежались,

Словно чужие,

Словно не жаль и

Руки пожали, всё, до свидания, хватит, пожалуй

Наша вина в тому, що любили,

У тому, що скрижалі не втримали,

У тому, що розбили один одного об скелі

Немов лід талий.

По сторонах ми розбіглися,

Немов чужі,

Наче не шкода і

Руки потиснули, все, до побачення, вистачить, мабуть

А далі річки, міста, дороги плавились, туди,

Куди ти йшов - тільки темрява.

Я розчиняла в тиші кохання, подароване мені,

Ніби не було і ні.

Все, що побудувати ми змогли, лежить уламками в пилюці.

Збирати не треба.

Так, відпоється – відболить.

Ми розлучаємося без образ,

Ми залишаємось без орбіт

Один одного у кратерах землі.

Наша вина в тому, що любили,

У тому, що скрижалі не втримали,

У тому, що розбили один одного об скелі

Немов лід талий.

По сторонах ми розбіглися,

Немов чужі,

Наче не шкода і

Руки потиснули, все, до побачення, вистачить, мабуть

А далі будуть до зорі

Горіти та гаснути ліхтарі.

Все, що спалювало нас ночами – не горить.

Ми засинаємо до ранку, ми не намагаємося грати, але затираємо номери.

Час.

Паралелі ліній на руках, як і ми, ніяк не сходяться.

Наш результат – драма без воєн і без бійок.

Ми розійдемося хто куди і не зіштовхнемося у містах випадково більше ніколи.

Наша вина в тому, що любили,

У тому, що скрижалі не втримали,

У тому, що розбили один одного об скелі

Немов лід талий.

По сторонах ми розбіглися,

Немов чужі,

Наче не шкода і

Руки потиснули, все, до побачення, вистачить, мабуть

Ми два перехожі біля берега річки.

Ми такі схожі, але жахливо далекі.

І поділяє нас холодна хвиля – наша вина.

Наша вина в тому, що любили,

У тому, що скрижалі не втримали,

У тому, що розбили один одного об скелі

Немов лід талий.

По сторонах ми розбіглися,

Немов чужі,

Наче не шкода і

Руки потиснули, все, до побачення, вистачить, мабуть