Мои города - Екатерина Яшникова

Отпускай.

Корабли оставят пристани — и в рай.

А казалось, будут вечными.

У скал голоса такие грустные, они

Видят, как уходят корабли.

А я, я смотрю на горизонт, где паруса

Всё никак не появляются.

Моря, не от слёз ли столь солёные они?

Погасили маяки огни.

Извини, что мои города

Далеко от твоих берегов,

Извини, что они никогда

Не увидят твоих моряков.

У меня много стен и замков,

У тебя много волн и песка.

Между нами больше тысячи слов,

И мы смотрим друг на друга издалека.

Извини, что мои города

Далеко от твоих берегов,

Извини, что они никогда

Не увидят твоих моряков.

У меня много стен и замков,

У тебя много волн и песка.

Между нами больше тысячи слов,

И мы смотрим друг на друга издалека.

Вода в это время так спокойна.

На душе

Разгораются созвездия.

Звезда где-то в солнечном сплетении тебе

Светит, но рождает тени.

Где-нибудь Ты столкнёшься с чьей-то нежностью, а мне

Исчезать без слов и без вести.

Не будь просто именем, что скоро пропадёт.

Вижу небо, в небе — самолёт.

Відпускай.

Кораблі залишать пристані — і до раю.

А здавалося, будуть вічними.

У скель голоси такі сумні, вони

Бачать, як ідуть кораблі.

А я, я дивлюсь на обрій, де вітрила

Все не з'являються.

Моря, чи не від сліз такі солоні вони?

Погасили маяки вогні.

Вибач, що мої міста

Далеко від твоїх берегів,

Вибач, що вони ніколи

Не побачать твоїх моряків.

У мене багато стін та замків,

У тебе багато хвиль та піску.

Між нами більше тисячі слів,

І ми дивимося один на одного здалеку.

Вибач, що мої міста

Далеко від твоїх берегів,

Вибач, що вони ніколи

Не побачать твоїх моряків.

У мене багато стін та замків,

У тебе багато хвиль та піску.

Між нами більше тисячі слів,

І ми дивимося один на одного здалеку.

Вода в цей час така спокійна.

На душі

Розгоряються сузір'я.

Зірка десь у сонячному сплетенні тобі

Світить, але породжує тіні.

Десь Ти зіткнешся з чиєюсь ніжністю, а мені

Зникати без слів та безвісти.

Не будь просто ім'ям, що скоро пропаде.

Бачу небо, у небі – літак.