Леночка - Дмитрий Хмелёв

Соседской грушей угощу спелой,

Букет цветов пусть мне простят пчёлы.

Поманит в небо голубок белый,

И прогуляешь ты опять школу.

«Опомнись, да что с тобою девочка?»

— учителя в душу лезли скальпелем.

«Ты не дружи с хулиганом, Леночка…» — и на тетрадь слёзы капали.

Но знал я точно, а не наверное,

Не разлучат ни мольбой, не силою,

Старания желчные, скверные,

Несносного и красивую.

Осенний бал и от людей тесно,

Но, как известно, первый блин комом.

Тебя до дома провожал с песней,

Рубаха порвана и нос сломан.

Вскипала кровь, когда ты шла в мини,

Жлоб мимо рта нёс с огурцом вилку.

Пусть в парке клён хранит твоё имя,

Где на гитару я менял финку.

Пусть отзвенел давно звонок школьный,

Другие во дворах живут песни.

Моя душа не так поёт сольно,

Как получается с твоей вместе.

Сусідською грушею пригощу стиглою,

Букет квітів нехай мені вибачать бджоли.

Поманить у небо голубок білий,

І прогуляєш знову школу.

«Схаменись, та що з тобою дівчинка?»

- Вчителі в душу лізли скальпелем.

«Ти не дружи з хуліганом, Леночко…» — і на зошит сльози капали.

Але я знав точно, а не напевно,

Не розлучать ні благанням, не силою,

Старання жовчні, погані,

Нестерпного і красиву.

Осінній бал і від людей тісно,

Але, як відомо, перший млинець комом.

Тебе до дому проводжав з піснею,

Рубаха порвана і носа зламано.

Закипала кров, коли ти йшла до міні,

Жлоб повз рота ніс з огірком вилку.

Нехай у парку клен зберігає твоє ім'я,

Де на гітару я міняв фінку.

Нехай віддзвонив давно дзвінок шкільний,

Інші у дворах мешкають пісні.

Моя душа не так співає сольно,

Як виходить із твоєю разом.