Бабье лето - Дмитрий Хмелёв

Есть на свете жемчужин не мало

У соседа Париж на устах.

А я, друзья, заскучал по Уралу,

по родным заповедным местам.

Где-то вьюга встречает рассветы

И морозы до слёз хороши.

Там зима, а у нас бабье лето,

Да такое, что хочется жить.

Жить, забыв о капризном успехе,

Дом песочный- пустяк для волны.

Не ищите меня я уехал,

Я не должен и мне не должны.

Здесь играет зеркалом вода,

Провожая алую зарю,

Падает звезда, падает звезда, в теплые ладони сентябрю.

В тишину влюбленная, струна,

Лучшее умеет воскрешать,

И пьяным-пьяна, и пьяным-пьяна, бабьим летом грешная душа.

Я устал от полезных советов

И закис в суете городской.

С головой окунусь в бабье лето,

С непутевой своей головой.

Захлебнусь предрассветным туманом,

буду слушать как ветер поет.

Стану легче, свободнее стану

И умоется сердце моё.

Є на світі перлин не мало

У сусіда Париж на вустах.

А я, друзі, занудьгував за Уралом,

за рідними заповідними місцями.

Десь завірюха зустрічає світанки

І морози до сліз хороші.

Там зима, а в нас бабине літо,

Так, що хочеться жити.

Жити, забувши про примхливий успіх,

Будинок пісочний-дрібниця для хвилі.

Не шукайте мене я поїхав,

Я не винен і мені не винні.

Тут грає дзеркалом вода,

Проводячи червону зорю,

Падає зірка, падає зірка, у теплі долоні у вересні.

В тишу закохана, струна,

Найкраще вміє воскресати,

І п'яним-п'яна, і п'яним-п'яна, бабиного літа грішна душа.

Я втомився від корисних порад

І закис у метушні міський.

З головою порину в бабине літо,

З недолугою своєю головою.

Захлинуся передсвітанковим туманом,

слухатиму як вітер співає.

Стану легше, вільніше стану

І вмиється моє серце.