Капитан - Дмитрий Хмелёв

В самую солёную из волн, был влюблён мальчишка без ума

И мечтал, как будет бороздить, дальние моря и океаны.

К той спешить, что будет ждать его, через бури, грозы, сквозь шторма.

Моряком хотел, как батя быть, смелым и отважным капитаном.

Она дождётся его, роняя слёзы в ночи,

Ей по другому нельзя, такая уж её женская доля.

Она дождётся его, да что ж так сердце кричит,

К ней ревновало всегда его синее море.

Предкам быть прославленным под стать, умирать без моря от тоски,

А придётся если, то врага-бить нещадно, извергая пламя.

Духа морякам не занимать, с нами Бог и флаг андреевский,

Мы к родным вернёмся берегам, живы и просолены ветрами.

И ревел могучий океан, и бросало в дрожь земную твердь,

Обжигала холодом волна и собою закрывала небо.

Твёрд был и спокоен капитан, хоть в лицо ему смеялась смерть,

Доносились голоса со дна, и казалось, звали в вечность, в небыль…

У саму солону з хвиль, був закоханий хлопчик без розуму

І мріяв, як борознитиме, далекі моря та океани.

До тієї поспішатиме, що чекатиме на нього, через бурі, грози, крізь шторму.

Моряком хотів, як батько бути, сміливим і відважним капітаном.

Вона дочекається його, гублячи сльози вночі,

Їй інакше не можна, така вже її жіноча частка.

Вона дочекається його, та що так серце кричить,

До неї завжди ревнувало його синє море.

Предкам бути уславленим під стать, вмирати без моря від туги,

А доведеться якщо, то ворога бити нещадно, викидаючи полум'я.

Духа морякам не позичати, з нами Бог і прапор Андріївський,

Ми до рідних повернемося до берегів, живі та просолені вітрами.

І ревів могутній океан, і кидало в тремтіння земну твердь,

Обпалювала холодом хвиля і закривала собою небо.

Твердий був і спокійний капітан, хоч у обличчя йому сміялася смерть,

Долинали голоси з дна, і здавалося, звали у вічність, у небу…