Pace - Claudio Baglioni

l’immenso soffio dell’oceano

mi spinge via con s© a naufragare

su spiagge chiare

a un passo dalla vita muoiono

conchiglie e nelle orecchie ancora il mare

s’arrampicano in cima con quei ginocchi secchi

e tutto il mondo gi№ respirano

si fanno roccia

e al sole un’altra volta guardano

poi chiudono per sempre gli occhi gli stambecchi

e io ti chiedo perdono se

fratello a volte tu mi hai fatto male

io non potevo essere come te

un mago un angelo immortale

pace a noi che abbiamo avuto tanto

da smarrir la luce della semplicit

quando poi si nasce e il primo grido un pianto

e il bambino un uomo

che il suo nome

non sa dire mai

nel buio della terra aspettano

finch© lass№ una notte pi№ irreale

come in una cattedrale

nell’aria antica cantano

per una sola estate le cicale

Virgilio cadde mentre era in volo sopra un prato

e le sue ali non si aprirono

guida di quei poeti

che un giorno si smarrirono

lui si che mi trattІ da uomo e adesso andato

ed anche noi ci lasciamo qui

Cucaio e non dobbiamo dirci niente

ci serve pure di arrivare qui

per ripartire nuovamente

pace a me che non so amare ancora

ciІ che ho e non so non amar quel che non ho

fermo sull’abisso tra il rischio e la paura

cosa non mi uccise

mi lasciІ la forza

di vivere

pace a te per quello che mi hai dato

e per tutto ciІ che tu non mi desti mai

e cos¬ da solo un cuore l’ho trovato

forse un mondo uomo

sotto un cielo mago

forse me

ora sono libero

un uomo

oltre

величезний подих океану

відштовхує мене разом із собою, щоб зазнати корабельної аварії

на чистих пляжах

за крок від життя вони вмирають

мушлі й море ще у вухах

вони піднімаються на вершину з цими сухими колінами

і вже весь світ дихає

вони стають роком

і ще раз дивляться на сонце

тоді козероги назавжди закривають очі

і я прошу у вас вибачення, якщо

Брате, іноді ти завдаєш мені болю

Я не міг бути таким, як ти

маг безсмертний ангел

мир нам, які так багато мали

втратити світло простоти

потім, коли ти народишся і перший крик — це плач

а дитина чоловік

це його ім'я

він ніколи не може сказати

у темряві землі вони чекають

до більш нереальної ночі там, нагорі

як у соборі

у старовинному повітрі вони співають

цикади лише на одне літо

Вергілій упав, коли літав над лугом

і його крила не розкривалися

путівник тих поетів

який одного дня заблукав

він ставився до мене як до чоловіка і тепер пішов

і ми теж йдемо звідси

Ми з Кукайо не повинні нічого говорити один одному

нам теж треба потрапити сюди

щоб почати знову

мир мені, який ще не вміє любити

те, що у мене є і я не знаю, не люблю те, чого у мене немає

стоячи на прірві між ризиком і страхом

що мене не вбило

він залишив мені сили

жити

мир тобі за те, що ти мені дав

і за все, що ти мені ніколи не давав

і так я знайшов серце самотнє

можливо, чоловічий світ

під чарівним небом

можливо я

тепер я вільний

чоловік

поза межами