Вальс, посвящённый уставу караульной службы - Александр Галич

Поколение обреченных!

Как недавно — и ох как давно, —

Мы любили смешливых девчонок,

На протырку ходили в кино.

Но задул сорок первого ветер —

Вот и стали мы взрослыми вдруг.

И вколачивал шкура-ефрейтор

В нас премудрость науки наук.

О, суконная прелесть устава —

И во сне позабыть не моги,

Что любое движенье направо

Начинается с левой ноги.

А потом в разноцветных нашивках

Принесли мы гвардейскую стать,

И женились на разных паршивках,

Чтобы все поскорей наверстать.

И по площади Красной, шалея,

Мы шагали — со славой на «ты», —

Улыбался Он нам с мавзолея,

И охрана бросала цветы.

Ах, как шаг мы печатали браво,

Как легко мы прощали долги!..

Позабыв, что движенье направо

Начинается с левой ноги.

Что же вы присмирели, задиры?!

Не такой нам мечтался удел.

Как пошли нас судит дезертиры,

Только пух, так сказать, полетел.

— Отвечай, солдат, как есть на духу!

Отвечай, солдат, как есть на духу!

Отвечай, солдат, как есть на духу!

Ты кончай, солдат, нести чепуху:

Что от Волги, мол, дошел до Белграда,

Не искал, мол, ни чинов, ни разживу…

Так чего же ты не помер, как надо,

Как положено тебе по ранжиру?

Еле слышно отвечает солдат,

Еле слышно отвечает солдат,

Еле слышно отвечает солдат:

— Ну, не вышло помереть, виноват.

Виноват, что не загнулся от пули,

Пуля-дура не в того угодила.

Это вроде как с наградами в ПУРе, (*)

Вот и пули на меня не хватило!

— Все морочишь нас, солдат, стариной?!

Все морочишь нас, солдат, стариной!

Все морочишь нас, солдат, стариной —

Бьешь на жалость, гражданин строевой!

Ни деньжат, мол, ни квартирки отдельной,

Ничего, мол, нет такого в заводе,

И один ты, значит, вроде идейный,

А другие, значит, вроде Володи!

Ох, лютует прокурор-дезертир!

Ох, лютует прокурор-дезертир!

Ох, лютует прокурор-дезертир!

-

Припечатает годкам к десяти!

Ах, друзья ж вы мои, дуралеи, —

Снова в грязь непроезжих дорог!

Заколюченные параллели

Преподали нам славных урок —

Не делиться с подонками хлеба,

Перед лестью не падать ниц

И не верить ни в чистое небо,

Ни в улыбку сиятельных лиц.

Пусть опять нас тетешкает слава,

Пусть друзьями назвались враги, —

Помним мы, что движенье направо

Начинается с левой ноги!

Покоління приречених!

Як недавно — і ох як давно, —

Ми любили смішних дівчат,

На протирку ходили в кіно.

Але задув сорок першого вітер

От і стали ми дорослими раптом.

І вбивав шкура-єфрейтор

У нас премудрість науки наук.

О, суконна краса статуту —

І во сні забути не моги,

Що будь-який рух направо

Починається з лівої ноги.

А потім у різнокольорових нашивках

Принесли ми гвардійську стати,

І одружилися на різних паршивках,

Щоб усе швидше надолужити.

І по площі Червоної, шалея,

Ми  крокували — зі славою на «ти», —

Усміхався Він нам з мавзолею,

І охорона кидала квіти.

Ах, як крок ми друкували браво,

Як легко ми прощали борги!

Забувши, що рух праворуч

Починається з лівої ноги.

Що ви вже присмиріли, задираки?!

Не такий нам мріявся спадок.

Як пішли нас судить дезертири,

Тільки пух, так би мовити, полетів.

— Відповідай, солдате, як є на духу!

Відповідай, солдате, як є на духу!

Відповідай, солдате, як є на духу!

Ти кінчай, солдате, нести нісенітницю:

Що від Волги, мовляв, дійшов до Белграда,

Не шукав, мовляв, нічинів, ні розживу...

Тож чого ти не помер, як треба,

Як тобі належить за ранжиром?

Ледве чутно відповідає солдат,

Ледве чутно відповідає солдат,

Ледве чутно відповідає солдат:

—Ну, не вийшло померти, винний.

Винен, що не загнувся від кулі,

Куля-дура не того догодила.

Це начебто з нагородами в ПУРі, (*)

От і кулі на мене не вистачило!

— Все морочиш нас, солдат, старовиною?!

Все морочиш нас, солдат, старовиною!

Все морочиш нас, солдат, старовиною—

Б'єш на жаль, громадянин стройовий!

Ні гроші, мовляв, ні квартирки окремої,

Нічого, мовляв, немає такого в заводі,

І один ти, значить, ніби ідейний,

А інші, отже, на зразок Володі!

Ох, лютує прокурор-дезертир!

Ох, лютує прокурор-дезертир!

Ох, лютує прокурор-дезертир!

-

Придрукує рік до десятки!

Ах, друзі ж ви мої, дурні, —

Знов у грязюку непроїзних доріг!

Заколючені паралелі

Виклали нам славних урок —

Не ділитися з піддонками хліба,

Перед лестощами не падати ниць

І не вірити ні в чисте небо,

Ні посмішку сяючих осіб.

Нехай знову нас тітко слава,

Нехай друзями назвалися вороги, —

Пам'ятаємо ми, що рух праворуч

Починається з лівої ноги!