Красный треугольник - Александр Галич

…Ой, ну что ж тут говорить, что ж тут спрашивать?

Вот стою я перед вами, словно голенький.

Да, я с Нинкою гулял с тети Пашиной,

И в «Пекин» ее водил, и в Сокольники.

Поясок ей подарил поролоновый

И в палату с ней ходил в Грановитую.

А жена моя, товарищ Парамонова,

В это время находилась за границею.

А вернулась, ей привет — анонимочка:

Фотоснимок, а на нем — я да Ниночка!..

Просыпаюсь утром — нет моей кисочки,

Ни вещичек ее, ни записочки!

Нет как нет,

Ну, прямо — нет как нет!

Я к ней в ВЦСПС, в ноги падаю,

Говорю, что все во мне переломано.

Не серчай, что я гулял с этой падлою,

Ты прости меня, товарищ Парамонова!

А она как закричит, вся стала черная:

— Я на слезы на твои — ноль внимания!

И ты мне лазаря не пой, я ученая,

Ты людям все расскажи на собрании!

И кричит она, дрожит, голос слабенький…

А холуи уж тут как тут, каплют капельки:

И Тамарка Шестопал, и Ванька Дерганов,

И еще тот референт, что из органов,

Тут как тут,

Ну, прямо, тут как тут!

В общем, ладно, прихожу на собрание.

А дело было, как сейчас помню, первого.

Я, конечно, бюллетень взял заранее

И бумажку из диспансера нервного.

А Парамонова, гляжу, в новом шарфике,

А как увидела меня — вся стала красная.

У них первый был вопрос — «Свободу Африке!»,

А потом уж про меня — в части «разное».

Ну, как про Гану — все буфет за сардельками,

Я и сам бы взял кило, да плохо с деньгами,

А как вызвали меня, я свял от робости,

А из зала мне кричат: «Давай подробности!»

Все, как есть,

Ну, прямо — все, как есть!

Ой, ну что тут говорить, что ж тут спрашивать?

Вот стою я перед вами, словно голенький.

Да, я с племянницей гулял с тети Пашиной,

И в «Пекин» ее водил, и в Сокольники.

И в моральном, говорю, моем облике

Есть растленное влияние Запада.

Но живем ведь, говорю, не на облаке,

Это ж только, говорю, соль без запаха!

И на жалость я их брал, и испытывал,

И бумажку, что я псих, им зачитывал.

Ну, поздравили меня с воскресением:

Залепили строгача с занесением!

Ой, ой, ой,

Ну, прямо — ой, ой, ой…

Взял я тут цветов букет покрасивее,

Стал к подъезду номер семь, для начальников.

А Парамонова, как вышла — стала синяя,

Села в «Волгу» без меня и отчалила!

И тогда прямым путем в раздевалку я И тете Паше говорю: мол, буду вечером.

А она мне говорит: «С аморалкою

Нам, товарищ дорогой, делать нечего.

И племянница моя, Нина Саввовна,

Она думает как раз то же самое,

Она всю свою морковь нынче продала

И домой по месту жительства отбыла".

Вот те на,

Ну, прямо — вот те на!

Я иду тогда в райком, шлю записочку:

Мол, прошу принять по личному делу я.

А у Грошевой как раз моя кисочка,

Как увидела меня — вся стала белая!

И сидим мы у стола с нею рядышком,

И с улыбкой говорит товарищ Грошева:

— Схлопотал он строгача — ну и ладушки,

Помиритесь вы теперь по-хорошему!

И пошли мы с ней вдвоем, как по облаку,

И пришли мы с ней в «Пекин» рука об руку,

Она выпила дюрсо, а я перцовую

За советскую семью образцовую!

Вот и все!

…Ой, ну що тут говорити, що тут питати?

От стою я перед вами, наче голенький.

Так, я з Нінкою гуляв з тітки Пашиною,

І в «Пекін» її водив, і в Сокольники.

Поясок їй подарував поролоновий

І в палату з нею ходив у Грановіту.

А дружина моя, товаришу Парамонова,

У цей час перебувала за кордоном.

А повернулася, їй привіт анонімочка:

Фото, а на ньому — я да Ніночка!..

Прокидаюся вранці - немає моєї кисочки,

Ні речей її, ні записочки!

Ні як ні,

Ну, прямо - ні як ні!

Я к ній у ВЦРПС, у ноги падаю,

Кажу, що все у мені переломлене.

Не серчай, що я гуляв з цією падлою,

Ти пробач мені, товаришу Парамонова!

А вона як закричить, вся стала чорна:

— Я на сльози на твої — нуль уваги!

І ти мені лазаря не спів, я вчена,

Ти людям все розкажи на зібранні!

І кричить вона, тремтить, голос слабенький...

А холуї вже тут як тут, краплють крапельки:

І Тамарка Шестопал, і Ванька Дерганов,

І ще той референт, що з органів,

Тут, як тут,

Ну, прямо, як тут!

Загалом, гаразд, приходжу на збори.

А справа була, як зараз пам'ятаю, першого.

Я, звичайно, бюлетень взяв заздалегідь

І папірець з диспансеру нервового.

А Парамонова, дивлюся, в новому шарфику,

А як побачила мене — вся стала червона.

У них перше було питання — «Свободу Африці!»,

А потім вже про мене в частині «різне».

Ну, як про Гану — все буфет за сардельками,

Я і сам би взяв кіло, так погано з грошима,

А як викликали мене, я звів від роботи,

А з залу мені кричать: «Давай подробиці!»

Все як є,

Ну, прямо— все, як є!

Ой, ну що тут говорити, що ж тут питати?

От стою я перед вами, наче голенький.

Так, я з племінницею гуляв з тіткою Пашиною,

І в «Пекін» її водив, і в Сокольники.

І в моральному, кажу, моєму образі

Є розтлінне вплив Заходу.

Але ж живемо, кажу, не на хмарі,

Це тільки, кажу, сіль без запаху!

І на жалість я их брав, і переживав,

І папірець, що я псих, ним зачитував.

Ну, привітали мене з воскресінням:

Заліпили строгача із занесенням!

Ой ой ой,

Ну, прямо - ой, ой, ой ...

Взяв я тут квітів букет покрасивее,

Став до під'їзду номер сім, для начальників.

А Парамонова, як вийшла — стала синя,

Села в «Волгу» без мене і відчалила!

І тоді прямим шляхом у роздягальню я І тітці Паші кажу: мовляв, буду ввечері.

А вона мені каже: «З аморалкою

Нам, товаришу дорогий, робити нічого.

І племінниця моя, Ніно Саввівно,

Вона думає якраз те саме,

Вона всю свою моркву нині продала

І додому за місцем проживання відбула».

Ось ті на,

Ну, прямо - ось ті на!

Я іду тоді в райком, шлю записочку:

Мовляв, прошу прийняти по особистій справі я.

А у Денежний якраз моя кисочка,

Як побачила мене — вся стала біла!

І сидимо ми у столу з нею поряд,

І з посмішкою говорить товариш Грошева:

— Склопотав він строгача — ну і ладушки,

Помиріться ви тепер по-хорошому!

І пішли ми з нею вдвох, як по хмарі,

І прийшли ми з нею в «Пекін» рука об руку.

Вона випила дюрсо, а я перцеву

За радянську сім'ю зразкову!

От і все!