Новогодний запой - Александр Галич

По-осеннему деревья налегке,

Керосиновые пятна на реке,

Фиолетовые пятна на воде,

Ты сказала мне тихонько: «Быть беде».

Я позабыл твое лицо,

Я пьян был к полдню,

Я подарил твое кольцо, —

Кому, не помню…

Я подымал тебя на смех,

И врал про что-то,

И сам смеялся больше всех,

И пил без счета.

Из шутовства, из хвастовства

В то — балаганье

Я предал все твои слова

На поруганье.

Качалась пьяная мотня

Вокруг прибойно,

И ты спросила у меня:

«Тебе не больно?»

Не поймешь — не то январь, не то апрель,

Не поймешь — не то метель, не то капель.

На реке не ледостав, не ледоход.

Старый год, а ты сказала — Новый год.

Их век выносит на гора,

И — марш по свету,

Одно отличье — номера,

Другого нету!

О, этот серый частокол —

Двадцатый опус,

Где каждый день, как протокол,

А ночь, как обыск,

Где все зазря, где все не то,

И все не прочно,

Который час, и то никто

Не знает точно.

Лишь неизменен календарь

В приметах века —

Ночная улица.

Фонарь.

Канал.

Аптека…

В этот вечер, не сумевший стать зимой,

Мы дороги не нашли к себе домой,

А спросил тебя: «А может, все не зря?»

Ты ответила — старинным: «Быть нельзя».

По-осінньому дерева без нічого,

Гасові плями на річці,

Фіолетові плями на воді,

Ти сказала мені тихенько: «Бути біді».

Я забув твоє обличчя,

Я п'яний був до полудня,

Я подарував твоє кільце, —

Кому, не пам'ятаю…

Я піднімав тебе на сміх,

І брехав про щось,

І сам сміявся найбільше,

І пил без рахунку.

Із жартування, з хвастощів

Це — балагання

Я віддав усі твої слова

На сварку.

Качалася п'яна матля

Навколо прибійно,

І ти запитала у мені:

"Тобі не боляче?"

Не зрозумієш—не то січень, не то квітень,

Не зрозумієш — не то завірюха, не то крапель.

На річці не льодостав, не льодохід.

Старий рік, а ти сказала — Новий рік.

Їх вік виносить на гора,

І — марш світом,

Одна відмінність — номери,

Іншого немає!

О, цей сірий частокіл —

Двадцятий опус,

Де щодня, як протокол,

А ніч, як обшук,

Де все заздалегідь, де все не,

І все не міцно,

Котра година, і то ніхто

Не знає точно.

Лише незмінний календар

В прикметах століття —

Нічна вулиця.

Ліхтар.

Канал.

Аптека…

Цього вечора, який не зумів стати взимку,

Ми дороги не знайшли до себе додому,

А спитав тебе: «А може, все недаремно?»

Ти відповіла старовинним: «Бути не можна».