Песня об отчем доме - Александр Галич

Ты не часто мне снишься, мой Отчий Дом,

Золотой мой, недолгий век.

Но все то, что случится со мной потом, —

Все отсюда берет разбег!

Здесь однажды очнулся я, сын земной,

И в глазах моих свет возник.

Здесь мой первый гром говорил со мной,

И я понял его язык.

Как же странно мне было, мой Отчий Дом,

Когда Некто с пустым лицом

Мне сказал, усмехнувшись, что в доме том

Я не сыном был, а жильцом.

Угловым жильцом, что копит деньгу —

Расплатиться за хлеб и кров.

Он копит деньгу и всегда в долгу,

И не вырвется из долгов!

— А в сыновней верности в мире сем

Клялись многие — и не раз!

-

Так сказал мне Некто с пустым лицом

И прищурил свинцовый глаз.

И добавил:

— А впрочем, слукавь, солги —

Может, вымолишь тишь да гладь!..

Но уж если я должен платить долги,

То зачем же при этом лгать?!

И пускай я гроши наскребу с трудом,

И пускай велика цена —

Кредитор мой суровый, мой Отчий Дом,

Я с тобой расплачусь сполна!

Но когда под грохот чужих подков

Грянет свет роковой зари —

Я уйду, свободный от всех долгов,

И назад меня не зови.

Не зови вызволять тебя из огня,

Не зови разделить беду.

Не зови меня!

Не зови меня…

Не зови —

Я и так приду!

Не зови —

Я и так приду!

Ти не часто мені снишся, мій Батьківщині,

Золоте мій, недовге століття.

Але все те, що трапиться зі мною потім,—

Усі звідси бере розбіг!

Тут одного разу прокинувся я, син земний,

І в очах моїх світло виникло.

Тут мій перший грім говорив зі мною,

І я зрозумів його мову.

Як дивно мені було, мій Батьківщині,

Коли Хтось із порожнім обличчям

Мені сказав, посміхнувшись, що в тому будинку

Я не був сином, а мешканцем.

Кутовим мешканцем, що збирає гроші —

Розплатитися за хліб та кров.

Він збирає гроші і завжди в боргу,

І не вирветься з боргів!

— А в синовній вірності в світі цьому

Клялися багато хто — і не раз!

-

Так сказав мені Хтось із порожнім обличчям

І примружило свинцеве око.

І додав:

— А втім, злукав, солги —

Може, вимолиш тишу та гладь!..

Але уж якщо я повинен платити борги,

То навіщо ж при цьому брехати?!

І нехай я гроші наскребу з трудом,

І нехай велика ціна —

Кредитор мій суворий, мій Батьківщина,

Я з тобою розплачуся сповна!

Але коли під гуркіт чужих підків

Гримне світло фатальної зорі —

Я піду, вільний від усіх боргів,

І назад мене не клич.

Не клич визволяти тебе з вогню,

Не клич розділити лихо.

Не клич мене!

Не клич мене…

Не клич —

Я і так прийду!

Не клич —

Я і так прийду!