Песня про велосипед - Александр Галич

Ах, как мне хотелось, мальчишке,

Проехаться на велосипеде.

Не детском, не трехколесном, —

Взрослом велосипеде!

И мчаться навстречу соснам —

Туда, где сосны и ели, —

И чтоб из окна глядели,

Завидуя мне, соседи —

Смотрите, смотрите, смотрите,

Смотрите, мальчишка едет

На взрослом велосипеде!..

…Ехал мальчишка по улице

На взрослом велосипеде.

— Наркомовский Петька, умница, —

Шептались кругом соседи.

Я крикнул — дай прокатиться!

-

А он ничего не ответил,

Он ехал медленно, медленно,

А я бы летел, как ветер,

А я бы звоночком цокал,

А я бы крутил педали,

Промчался бы мимо окон —

И только б меня видали!..

…Теперь у меня в передней

Пылится велосипед,

Пылится уже, наверное,

С добрый десяток лет.

Но только того мальчишки

Больше на свете нет,

А взрослому, мне не нужен

Взрослый велосипед!

Ох, как хочется мне, взрослому,

Потрогать пальцами книжку,

И прочесть на обложке фамилию,

Не чью-нибудь, а мою!..

Нельзя воскресить мальчишку,

Считайте — погиб в бою…

Но если нельзя — мальчишку,

И в прошлое ни на шаг,

То книжку-то можно?!

Книжку!

Ее — почему никак?!

Величественный, как росчерк,

Он книжки держал под мышкой.

— Привет тебе, друг-доносчик,

Привет тебе, с новой книжкой!

Партийная Илиада!

Подарочный холуяж!

Не надо мне так, не надо —

Пусть тысяча — весь тираж!

Дорого с суперобложкой?

К черту суперобложку!

Но нету суперобложки,

И переплета нет.

…Немножко пройдет, немножко,

Каких-нибудь тридцать лет.

И вот она, эта книжка,

Не в будущем, в этом веке!

Снимает ее мальчишка

С полки в библиотеке!

А вы говорили — бредни!

А вот через тридцать лет…

Пылится в моей передней

взрослый велосипед.

Ах, як мені хотілося, хлопчику,

Проїхатися на велосипеді.

Не дитячому, не трьохколісному, —

Дорослий велосипед!

І мчати назустріч соснам —

Туди, де сосни і їли, —

І щоб з вікна дивилися,

Заздривши мені, сусіди—

Дивіться, дивіться, дивіться

Дивіться, хлопчик їде

На дорослому велосипеді!..

…Їхав хлопчик по вулиці

На дорослому велосипеді.

— Наркомовський Петько, розумниця, —

Шепталися навколо сусіди.

Я крикнув — дай покататися!

-

А він нічого не відповів,

Він їхав повільно, повільно,

А я би летів, як вітер,

А я би дзвіночком цокав,

А я би крутив педалі,

Промчав би повз вікна

І тільки б мене бачили!..

…Тепер у мені в передній

Пилиться велосипед,

Пилиться вже, мабуть,

З добрий десяток років.

Але тільки того хлопчика

Більше на світі немає,

А дорослому, мені не потрібний

Дорослий велосипед!

Ох, як хочеться мені, дорослому,

Поторкати пальцями книжку,

І прочитати на обкладинці прізвище,

Не чиюсь, а мою!..

Не можна воскресити хлопчика,

Вважайте — загинув у бою...

Але якщо не можна — хлопчика,

І в минулий ні на крок,

То книжку-то можна?!

Книжку!

Її — чому ніяк?!

Величний, як розчерк,

Він книжки тримав під пахвою.

— Привіт тобі, друже-донощику,

Привіт тобі, з новою книжкою!

Партійна Іліада!

Подарунковий холуяж!

Не треба мені так, не треба

Нехай тисяча — весь тираж!

Дорого із суперобкладинкою?

До біса суперобкладинку!

Але немає суперобкладинки,

І переплетіння немає.

...Тільки минеться, трохи,

Якихось тридцять років.

І ось вона, ця книжка,

Не в майбутньому, в цьому столітті!

Знімає її хлопчик

З полки в бібліотеці!

А ви говорили — марення!

А ось через тридцять років…

Пилиться в моїй передній

дорослий велосипед.