Номера - Александр Галич

Вьюга листья на крыльцо намела,

Глупый ворон прилетел под окно

И выкаркивает мне номера

Телефонов, что умолкли давно.

Словно сдвинулись во мгле полюса,

Словно сшиблись над огнем топоры —

Оживают в тишине голоса

Телефонов довоенной поры.

И внезапно обретая черты,

Шепелявит озорной шепоток:

— Пять-тринадцать-сорок три, это ты?

Ровно в восемь приходи на каток!

Пляшут галочьи следы на снегу,

Ветер ставнею стучит на бегу.

Ровно в восемь я прийти не могу…

Да и в девять я прийти не могу!

Ты напрасно в телефон не дыши,

На заброшенном катке не души,

И давно уже свои «бегаши»

Я старьевщику отдал за гроши.

И совсем я говорю не с тобой,

А с надменной телефонной судьбой.

Я приказываю:

— Дайте отбой!

Умоляю:

— Поскорее, отбой!

Но печально из ночной темноты,

Как надежда,

И упрек,

И итог:

— Пять-тринадцать-сорок три, это ты?

Ровно в восемь приходи на каток!

Завірюха листя на ганок наміла,

Дурний ворон прилетів під вікно

І викорковує мені номери

Телефонів, що замовкли давно.

Немов зрушили в темряві полюса,

Наче збилися над вогнем сокири—

Оживають у тиші голосу

Телефонів довоєнної доби.

І раптово набуваючи рис,

Шепелявіт пустотливий шепіт:

— П'ять-тринадцять-сорок три, це ти?

Рівно у вісім приходь на ковзанку!

Скачуть галочі сліди на снігу,

Вітер віконницею стукає на бігу.

Рівно у вісім я прийти не можу ...

Та й в дев'ять я прийти не можу!

Ти даремно в телефон не дихай,

На занедбаній ковзанці не душі,

І давно вже свої «бігаші»

Я старцю віддав за гроші.

І зовсім я говорю не з тобою,

А з надменною телефонною долею.

Я наказую:

— Дайте відбій!

Благаю:

— Швидше, відбій!

Але сумно з нічної темряви,

Як надія

І докорок,

І підсумк:

— П'ять-тринадцять-сорок три, це ти?

Рівно у вісім приходь на ковзанку!