Песня исхода - Александр Галич

«…но Идущий за мной сильнее меня…»

от Матфея

Уезжаете?!

Уезжайте —

За таможни и облака.

От прощальных рукопожатий

Похудела моя рука!

Я не плакальщик и не стража,

И в литавры не стану бить.

Уезжаете?!

Воля ваша!

Значит — так посему и быть!

И плевать, что на сердце кисло,

Что прощанье, как в горле ком…

Больше нету ни сил, ни смысла

Ставить ставку на этот кон!

Разыграешься только-только,

А уже из колоды — прыг!

-

Не семерка, не туз, не тройка,

Окаянная дама пик!

И от этих усатых шатий,

От анкет и ночных тревог —

Уезжаете?!

Уезжайте,

Улетайте — и дай вам Бог!

Улетайте к неверной правде

От взаправдашних мерзлых зон.

Только мертвых своих оставьте,

Не тревожьте их мертвый сон.

Там — в Понарах и в Бабьем Яре, —

Где поныне и следа нет,

Лишь пронзительный запах гари

Будет жить еще сотни лет!

В Казахстане и в Магадане,

Среди снега и ковыля…

Разве есть земля богоданней,

Чеи безбожная эта земля?!

И под мраморным обелиском

На распутице площадей,

Где, крещеных единым списком,

Превратила их смерть в людей!

А над ними шумят березы —

У деревьев свое родство!

А над ними звенят морозы

На Крещенье и Рождество!

…Я стою на пороге года —

Ваш сородич и ваш изгой,

Ваш последний певец исхода,

Но за мною придет Другой!

На глаза нахлобучив шляпу,

Дерзкой рыбой, пробившей лед,

Он пойдет, не спеша, по трапу

В отлетающий самолет!

Я стою… Велика ли странность?!

Я привычно машу рукой!

Уезжайте!

А я останусь.

Кто-то должен, презрев усталость,

Наших мертвых стеречь покой!

20 декабря 1971 г.

«…але Той, Хто йде за мною сильніший за мене…»

від Матфея

Їдете?!

Їдьте —

За митниці та хмари.

Від прощальних рукостискань

Схудла моя рука!

Я не плакальник і не стража,

І в літаври не стану бити.

Їдете?!

Воля ваша!

Значить — так тому й бути!

І плювати, що на серце кисло,

Що прощання, як у горлі кому…

Більше немає ні сил, ні смислу

Ставити ставку на цей кон!

Розіграєш тільки-но,

А вже з колоди — стриб!

-

Не сімка, не туз, не трійка,

Окаянна дама пік!

І від цих вусатих наметів,

Від анкет і нічних тривог —

Їдете?!

Їдьте,

Відлітайте і дай вам Бог!

Відлітайте до невірної правди

Від справжніх мерзлих зон.

Тільки мертвих своїх залиште,

Не турбуйте їх мертвий сон.

Там — у Понарах і в Бабиному Яру, —

Де досі і сліду немає,

Лише пронизливий запах гару

Житиме ще сотні років!

В Казахстані і в Магадані,

Серед снігу та ковили...

Хіба є земля богодання,

Чиї безбожна ця земля?!

І під мармуровим обеліском

На бездоріжжі площ,

Де, хрещених єдиним списком,

Перетворила їх смерть на людей!

А над ними шумлять берези.

У дерев свою спорідненість!

А над ними дзвеніть морози

На Хрещення і Різдво!

…Я стою на порозі року —

Ваш родич і ваш ізгой,

Ваш останній співак результату,

Але за мною прийде Інший!

На очі нап'ючи капелюх,

Зухвалою рибою, що пробила лід,

Він піде, не поспішаючи, по трапу

У літак, що відлітає!

Я стою... Велика дивність?!

Я звично махаю рукою!

Їдьте!

А я стану.

Хтось винен, незважаючи на втому,

Наших мертвих стерегти спокій!

20 грудня 1971 г.