Памяти доктора Живаго - Александр Галич

На степные урочища,

На лесные берлоги

Шли Олеговы полчища

По дремучей дороге.

И на марш этот глядючи,

В окаянном бессильи,

В голос плакали вятичи,

Что не стало России !

Ах, Россия, Рассея —

Ни конца, ни спасенья !

…И живые, и мертвые,

Все молчат, как немые.

Мы, Иваны Четвертые —

Место лобное в мыле !

Лишь босой да уродливый,

Рот беззубый разиня,

Плакал в церкви юродивый,

Что пропала Россия !

Ах, Рассея, Россия —

Все пророки босые !

Горькой горестью мечены

Наши тихие плачи --

От Петровской неметчины

До нагайки казачьей !

Птица вещая -- троечка,

Тряска вечная, чертова !

Не смущаясь ни столечка,

Объявилась ты, троечка,

Чрезвычайкой в Лефортово !

Ах, Россия, Рассея --

Чем набат не веселье ?!

Что ни год -- лихолетие,

Что ни враль, то Мессия !

Плачет тысячелетие

По России -- Россия !

Выкликает проклятия…

А попробуй, спроси --

Да, была ль она, братие,

Эта Русь на Руси?

Эта -- с щедрыми нивами,

Эта -- в пене сирени,

Где родятся счастливыми

И отходят в смиреньи.

Где как лебеди девицы,

Где под ласковым небом

Каждый с каждый поделится

Божьим словом и хлебом.

…Листья падают с деревца

В безмятежные воды,

И звенят, как метелица,

Над землей хороводы.

А за прялкой беседы

На крыльце полосатом,

Старики-домоседы,

Знай, дымят самосадом.

Осень в золото набрана,

Как икона в оклад…

Значит, все это наврано,

Лишь бы в рифму да в лад ?!

Чтоб, как птицы на дереве,

Затихали в грозу,

Чтоб не знали, но верили

И роняли слезу,

Чтоб начальничкам кланялись

За дареную пядь,

Чтоб грешили и каялись,

И грешили опять?..

То ли сын, то ли пасынок,

То ли вор, то ли князь --

Разомлев от побасенок,

Тычешь каждого в грязь !

Переполнена скверною

От покрышки до дна…

Но ведь где-то, наверное,

Существует -- Она ?!

Та -- с привольными нивами,

Та -- в кипеньи сирени,

Где родятся счастливыми

И отходят в смиреньи…

Птица вещая, троечка,

Буйный свист под крылом !

Птица, искорка, точечка

В бездорожьи глухом.

Я молю тебя:

-- Выдюжи !

Будь и в тленьи живой,

Чтоб хоть в сердце, как в Китеже,

Слышать благовест твой !..

На степові урочища,

На лісові барлоги

Йшли Олегові полчища

Дрімучою дорогою.

І на марш цей дивлячись,

В окаянному безсиллі,

Вголос плакали в'ятичі,

Що не стало Росії!

Ах, Росія, Рассея

Ні кінця, ні рятунку!

…І живі, і мертві,

Усі мовчать, як німі.

Ми, Івани Четверті—

Місце лобове в милі!

Лише босий та потворний,

Рот беззубий роззяв,

Плакав у церкві юродивий,

Що зникла Росія!

Ах, Рассея, Росія —

Усі пророки босі!

Гіркою жалем мічені

Наші тихі плачі -

Від Петровської німецької

До нагайки козачої!

Птах віща - трієчка,

Тряска вічна, чортова!

Не соромлячись жодної столиці,

З'явилася ти, трієчка,

Надзвичайною в Лефортово!

Ах, Росія, Рассея

Чим сполох не веселість?!

Що ні рок - лихоліття,

Що ні враль, то Месія !

Плаче тисячоліття

По Росії -- Росія !

Викликає прокляття…

А спробуй, спитай -

Так, була льона, браття,

Ця Русь на Русі?

Ця - з щедрими нивами,

Ця - в пені бузку,

Де народяться щасливими

І відходять у смиренні.

Де як лебеді дівиці,

Де під лагідним небом

Кожен з кожного поділиться

Божим словом і хлібом.

…Листя падають із деревця

У безтурботні води,

І звенять, як метелиця,

Над землею хороводи.

А за прялкою бесіди

На ганку смугастим,

Старі-домосиди,

Знай, димлять самосадом.

Осінь у золото набрана,

Як ікона в оклад…

Значить, все це брехня,

Лише би в рифму та в лад?!

Щоб, як птахи на дереві,

Затихали в грозу,

Щоб не знали, але вірили

І роняли сльозу,

Щоб начальничкам кланялися

За даровану п'ядь,

Щоб грішили і каялися,

І грішили знову?..

То ли син, то ли пасинок,

То ли злодій, то ли князь -

Розомлівши від басенок,

Тикаєш кожного в грязюку!

Переповнена поганою

Від покришки до дна ...

Але бо десь, напевно,

Існує - Вона?!

Та -- з привільними нивами,

Та -- в кип'яка бузку,

Де народяться щасливими

І відходять у смиренні...

Птах віщачий, трієчка,

Буйний свист під крилом!

Птах, іскорка, крапка

У бездоріжжі глухим.

Я молю тебе:

- Видюжи!

Будь і в тлінні живий,

Щоб хоч у серце, як у Китежі,

Чути благовіст твій!