Я иду на ледоколе - Юрий Визбор

Я иду на ледоколе,

Ледокол идет по льду.

То, трудяга, поле колет,

То ледовую гряду.

То прокуренною глоткой

Крикнет, жалуясь в туман,

То зовет с метеосводкой

Город Мурманск, то есть Мурманск.

И какое б продвиженье

Не имели б мы во льдах,

Знают наше положенье,

Все окрестные суда,

Даже спутник с неба целит,

В обьективы нас берет,

Смотрит, как для мирных целей

Мы долбаем крепкий лед.

И какой-нибудь подводник,

С бакенбардами, брюнет,

Наш маршрут во льдах проводит,

Навалившись на планшет,

У подводника гитара

И ракет большой запас

И мурлычет, как котяра,

Гирокомпас, то есть компас.

Но никто из них не видет

В чудо-технику свою,

Что нетрезвый, как Овидий

Я на палубе стою,

Что прогноз опровергая,

Штормы весело трубят,

Что печально, дорогая,

Жить на свете без тебя.

16 октября 1973

Я іду на криголапі,

Криголам йде по льоду.

Те, трудяга, поле коле,

Тольову гряду.

Прокуреною ковткою

Крикне, скаржачись у туман,

То кличе з метеозведенням

Місто Мурманськ, тобто Мурманськ.

І яке б просування

Не мали б ми у льодах,

Знають наше становище,

Усі навколишні судна,

Навіть супутник з неба цілить,

Об'єктиви нас бере,

Дивиться, як для мирних цілей

Ми довбаємо міцний лід.

І якийсь підводник,

З бакенбардами, брюнет,

Наш маршрут у льдах проводить,

Навалившись на планшет,

У підводника гітара

І ракет великий запас

І муркоче, як котяра,

Гірокомпас, тобто компас.

Але ніхто з них не бачить

У чудо-техніку свою,

Що нетверезий, як Овідій

Я на палубі стою,

Що прогноз спростовуючи,

Шторми весело трубять,

Що сумно, люба,

Жити на світі без тебе.

16 жовтня 1973