Не устало небо плакать - Юрий Визбор

Не устало небо плакать

Над несчастьями людей.

Мы идем сквозь дождь и слякоть,

Через грохот площадей.

Мы идем, несем печали,

Бережем их под пальто.

Ни хирурги, ни медали —

Не поможет нам ничто.

Мы с тобой уедем в горы,

К перевалам голубым

И к вершинам тем, с которых

Все несчастья — просто дым,

Все законы — незаконны!

Ну, а память — заживет.

Только жены будут — жены,

Даже с этаких высот.

Там сойдет одна лавина,

Встанет новая заря,

И на солнечных вершинах

Наши бедствия сгорят.

Горы, мудры и туманны,

Встанут выше облаков

И залижут наши раны

Языками ледников.

Не втомилося небо плакати

Над нещастями людей.

Ми йдемо крізь дощ і сльоту,

Через гуркіт площ.

Ми йдемо, несемо смутку,

Бережемо їх під пальто.

Ні хірурги, ні медалі —

Не допоможе нам ніщо.

Ми з тобою поїдемо в гори,

До перевалів блакитним

І до вершин тем, з яких

Всі нещастя - просто дим,

Усі закони — незаконні!

Ну, а пам'ять — заживе.

Тільки дружини будуть— дружини,

Навіть із таких висот.

Там зійде одна лавина,

Встане нова зоря,

І на сонячних вершинах

Наші лиха згорять.

Гори, мудрі і туманні,

Встануть вище хмар

І залижуть наші рани

Мовами льодовиків.