А помнишь, друг - Юрий Визбор

А помнишь, друг, команду с нашего двора,

Послевоенный — над веревкой — волейбол,

Пока для секции нам сетку не украл

Четвертый номер — Коля Зять, известный вор.

А первый номер на подаче — Владик Коп,

Владелец страшного кирзового мяча,

Который если попадал кому-то в лоб,

То можно смерть установить и без врача.

А наш защитник, пятый номер — Макс Шароль,

Который дикими прыжками знаменит,

А также тем, что он по алгебре король,

Но в этом двор его нисколько не винит.

Саид Гиреев, нашей дворничихи сын,

Торговец краденым и пламенный игрок.

Серега Мухин, отпускающий усы,

И на распасе — скромный автор этих строк.

Да, вот это — наше поколение, —

Рудиментом в нынешних мирах,

Словно полужесткие крепления

Или радиолы во дворах.

А вот противник — он нахал и скандалист,

На игры носит он то бритву, то наган:

Здесь капитанствует известный террорист,

Сын ассирийца, ассириец Лев Уран,

Известный тем, что, перед властью не дрожа,

Зверю-директору он партой угрожал,

И парту бросил он с шестого этажа,

Но, к сожалению для школы, не попал.

А вот и сходятся два танка, два ферзя,

Вот наша Эльба, встреча войск далеких стран:

Идет походкой воровскою Коля Зять,

Навстречу — руки в брюки — Левочка Уран.

Вот тут как раз и начинается кино.

И подливает в это блюдо остроты

Белова Танечка, глядящая в окно, —

Внутрирайонный гений чистой красоты.

Ну что, без драки?

Волейбол так волейбол!

Ножи отставлены до встречи роковой,

И Коля Зять уже ужасный ставит «кол»,

Взлетев, как Щагин, над веревкой бельевой.

Да, и это наше поколение, —

Рудиментом в нынешних мирах,

Словно полужесткие крепления

Или радиолы во дворах.

…Мясной отдел.

Центральный рынок.

Дня конец.

И тридцать лет прошло — о боже, тридцать лет!

-

И говорит мне ассириец-продавец:

«Конечно, помню волейбол.

Но мяса нет!»

Саид Гиреев — вот сюрприз!

— подсел слегка,

Потом опять, потом отбился от ребят.

А Коля Зять пошел в десантные войска,

И там, по слухам, он вполне нашел себя.

А Макс Шароль — опять защитник и герой,

Имеет личность он секретную и кров.

Он так усердствовал над бомбой гробовой,

Что стал член-кором по фамилии Петров.

А Владик Коп подался в городок Сидней,

Где океан, балет и выпивка с утра,

Где нет, конечно, ни саней, ни трудодней,

Но нету также ни кола и ни двора.

Ну, кол-то ладно, — не об этом разговор, —

Дай бог, чтоб Владик там поднакопил деньжат.

Но где найдет он старый сретенский наш

двор?

-

Вот это жаль, вот это, правда, очень жаль.

Ну что же, каждый выбрал веру и житье,

Полсотни игр у смерти выиграв подряд.

И лишь майор десантных войск Н. Н. Зятьев

Лежит простреленный под городом Герат.

Отставить крики!

Тихо, Сретенка, не плачь!

Мы стали все твоею общею судьбой:

Те, кто был втянут в этот несерьезный матч

И кто повязан стал веревкой бельевой.

Да, уходит наше поколение —

Рудиментом в нынешних мирах,

Словно полужесткие крепления

Или радиолы во дворах.

А пам'ятаєш, друже, команду з нашого двору,

Повоєнний — над мотузкою — волейбол,

Поки для секції нам сітку не вкрав

Четвертий номер — Коля Зять, відомий злодій.

А перший номер на подачі — Владик Коп,

Власник страшного кирзового м'яча

Який якщо потрапляв комусь у лоб,

Тож можна смерть встановити і без лікаря.

А наш захисник, п'ятий номер — Макс Шароль,

Який дикими стрибками знаменитий,

А також тим, що він по алгебрі король,

Але в цьому дворі його анітрохи не звинувачує.

Саїд Гіреєв, наш двірничихи син,

Торговець краденим та полум'яний гравець.

Серьога Мухін, що відпускає вуса,

І на розпасі — скромний автор цих рядків.

Так, ось це — наше покоління, —

Рудиментом у нинішніх світах,

Немов напівжорсткі кріплення

Або радіоли у дворах.

А ось противник — він нахабник і скандаліст,

На ігри носить він то бритву, то наган:

Тут капітанствує відомий терорист,

Син ассирійця, ассирієць Лев Уран,

Відомий тим, що, перед владою не тремтячи,

Звірю-директору він партою погрожував,

І парту кинув він з шостого поверху,

Але, на жаль для школи, не потрапив.

А ось і сходяться два танки, два ферзи,

Ось наша Ельба, зустріч військ далеких країн:

Іде ходою злодійською Коля Зять,

Назустріч - руки в брюки - Левочка Уран.

Ось тут якраз і починається кіно.

І підливає в ця страва гостроти

Бєлова Танечка, що дивиться у вікно, —

Внутрішньорайонний геній чистої краси.

Ну що, без бійки?

Волейбол так волейбол!

Ножі відставлені до зустріч фатальної,

І Коля Зять уже жахливий ставить «кіл»,

Злетівши, як Щагін, над мотузкою білизняною.

Так, і це наше покоління, —

Рудиментом у нинішніх світах,

Немов напівжорсткі кріплення

Або радіоли у дворах.

…М'ясний відділ.

Центральний ринок.

День кінець.

І тридцять років минуло — боже, тридцять років!

-

І говорить мені ассирієць-продавець:

«Звичайно, пам'ятаю волейбол.

Але м'яса немає!»

Саїд Гіреєв — ось сюрприз!

— підсів злегка,

Потім знову, потім відбився від хлопців.

А Коля Зять пішов у десантні війська,

І там, по чутках, він цілком знайшов себе.

А Макс Шароль — знову захисник і герой,

Має особистість він секретну і кров.

Він так старався над бомбою труновою,

Що став член-кором на прізвище Петров.

А Владик Коп подався в містечко Сідней,

Де океан, балет і випивка з ранку,

Де немає, звичайно, ні саней, ні трудоднів,

Але немає також нікола і ні двору.

Ну, колись добре, — не про цьому розмову, —

Дай боже, щоб Владик там назбирав грошенят.

Але де знайде він старий стрітенський наш

двір?

-

Оце шкода, ось це, правда, дуже шкода.

Ну що, кожен вибрав віру і життя,

Півсотні ігор у смерті вигравши поспіль.

І лише майор десантних військ М. Н. Зятьєв

Лежить прострілений під містом Герат.

Відставити крики!

Тихо, Стрітенко, не плач!

Ми стали все твоєю спільною долею:

Ті, хто був втягнутий у цей несерйозний матч

І хто пов'язаний став мотузкою білизняною.

Так, йде наше покоління —

Рудиментом у нинішніх світах,

Немов напівжорсткі кріплення

Або радіоли у дворах.