Вересковый куст - Юрий Визбор

Вот хорошо, и тихо, и просторно,

Ни городов, ни шума, ни звонков.

Ветру открыты все четыре стороны,

Мачта сосны и парус облаков.

Вересковый куст, словно лодка,

И далеко-далеко земля.

Вересковый куст, словно лодка,

А в лодке ни весел, ни руля.

Из-под сырой травы желтеет осень,

Вешнее солнце щиплет щеки нам.

Ты говоришь: «Куда это нас сносит?

Я несказанно так удивлена…»

И торопливых слов не понимая,

Руки раскинув в небе пустом,

Вся ты плывешь в синей воде мая

Брошенным в реку белым крестом.

Версты любви, их вдоволь было, вдоволь,

За горизонт ушли, за облака,

Только вот жалко — вереск тот медовый,

Да и, пожалуй, тех мест не разыскать.

От добре, і тихо, і просторно,

Ні міст, ні шуму, ні дзвінків.

Вітру відкриті всі чотири сторони,

Щогла сосни і вітрило хмар.

Вересовий кущ, наче човен,

І далеко-далеко земля.

Вересовий кущ, наче човен,

А в човні ні весел, ні керма.

З-під сирої трави жовтіє осінь,

Весняне сонце щипає щоки нам.

Ти кажеш: «Куди це нас зносить?

Я невимовно так здивована...»

І поспішних слів не розуміючи,

Руки розкинувши в небі порожньому,

Вся ти пливеш у синій воді травня

Кинутим у річку білим хрестом.

Версти любові, їх вдосталь, вдосталь,

За горизонт пішли, за хмари,

Тільки ось шкода — верес той медовий,

Та й, мабуть, тих місць не розшукати.