В кабинете Гагарина тихо - Юрий Визбор

В кабинете Гагарина тихо,

Тихо-тихо, часы не идут.

Где-то вспыхнул тот пламенный вихрь

И закрыл голубую звезду.

Только тихо пройдут экскурсанты,

Только звякнет за шторой луна,

И плывет невесомым десантом

Неоконченная тишина.

Но Гагарин покоя не ведал,

Жил он в грохоте мощных ракет

И победы, и горькие беды

Он встречал со штурвалом в руке.

И всех тех, кто порвал с тишиною,

Кто по звездной дороге пошел,

Он их вел за своею кормою,

Хоть и маленький, но ледокол.

Я над краем стола наклоняюсь,

Словно в пропасть без края гляжу.

Улыбаюсь я и удивляюсь,

И нахлынувших слез не стыжусь.

Со стены молча смотрят портреты,

Лунный глобус застыл на столе,

И соборы стоят, как ракеты,

На старинной смоленской земле.

Снова тянет сырыми лугами,

Звездный город стихает во мгле.

Понимаете, Юрий Гагарин,

Как мне сладко стоять в тишине.

Потому что грохочут рассветы,

Просыпаются в гимнах поля…

Впрочем, вам ли рассказывать это —

Человеку с планеты Земля.

У кабінеті Гагаріна тихо,

Тихо-тихо, годинник не йде.

Десь спалахнув той полум'яний вихор

І закрив блакитну зірку.

Тільки тихо пройдуть екскурсанти,

Тільки брякне за шторою місяць,

І пливе невагомим десантом

Незакінчена тиша.

Але Гагарін спокою не знав,

Жив він у гуркоті потужних ракет

І перемоги, і гіркі біди

Він зустрічав зі штурвалом у руці.

І всіх тих, хто порвав з тишею,

Хто пішов по зірковій дорозі,

Він х вів за своєю кормою,

Хоч і маленький, але криголам.

Я над краєм столу нахиляюся,

Наче в прірву без краю дивлюся.

Усміхаюся я і дивуюсь,

І нахлинувших сліз не соромлюся.

З стіни мовчки дивляться портрети,

Місячний глобус застиг на столі,

І собори стоять, як ракети,

На старовинній смоленській землі.

Знову тягне сирими луками,

Зіркове місто стихає у темряві.

Розумієте, Юрій Гагарін,

Як мені солодко стояти в тиші.

Тому що гуркочуть світанки,

Прокидаються у гімнах поля...

Втім, вам чи розповідати це—

Людині з планети Земля.