Речной трамвай - Юрий Визбор

По самой длинной улице Москвы,

По самой тихой улице Москвы,

Где нет листвы, но много синевы,

Там наш трамвай скользит вдоль мостовых.

Москва-12 — он не ледокол.

Здесь не нужны ни песни, ни слова.

И мне с тобой так просто и легко,

Да и Москва-речушка — не Нева.

А в летних парках развеселья дым,

Легка любовь и ненадежна грусть,

И мы на это с палубы глядим,

Сюжет той пьесы зная наизусть.

Но наш вояж на счастье обречен.

И не вспугнуть бы это невзначай.

И лишь плеча касается плечо,

Когда волна волнует наш трамвай.

От столкновений на бортах клеймо.

О, наши судьбы, словно корабли,

Немного краски, — временный ремонт, —

И вот опять мы в плаванье ушли.

Конечный пункт, асфальтовый причал,

Мы сходим в жизнь, покинув тихий рай,

Ах, если б нас до старости качал

Москва-12, старенький трамвай.

По найдовшій вулиці Москви,

По найтихішій вулиці Москви,

Де немає листя, але багато синяв,

Там наш трамвай ковзає вздовж бруківки.

Москва-12 - він не криголам.

Тут не потрібні ні пісні, ні слова.

І мені з тобою так просто і легко,

Так і Москва-річечка — не Нева.

А в літніх парках розваги дим,

Легке кохання і ненадійний смуток,

І ми на це з палуби дивимося,

Сюжет тієї п'єси, знаючи напам'ять.

Але наш вояж на щастя приречений.

І не спугнути би це ненароком.

І лише плече стосується плече,

Коли хвиля турбує наш трамвай.

Від зіткнень на бортах тавро.

О, наші долі, немов кораблі,

Трохи фарби, — тимчасовий ремонт, —

І ось знову ми в плавання пішли.

Кінцевий пункт, асфальтовий причал,

Ми сходимо в життя, покинувши тихий рай,

Ах, якщо б нас до старості качав

Москва-12, старенький трамвай.