Памяти ушедших - Юрий Визбор

Как хочется прожить еще сто лет,

Ну пусть не сто — хотя бы половину,

И вдоволь наваляться на траве,

Любить и быть немножечко любимым.

И знать, что среди шумных площадей

И тысяч улиц, залитых огнями,

Есть Родина, есть несколько людей,

Которых называем мы друзьями.

Лучшие ребята из ребят

Раньше всех уходят — это странно,

Что ж, не будем плакать непрестанно,

Мертвые нам это не простят.

Мы видали в жизни их не раз —

И святых, и грешных, и усталых, —

Будем же их помнить неустанно,

Как они бы помнили про нас!

Мы шумно расстаемся у машин,

У самолетов и кабриолетов,

Загнав пинками в самый край души

Предчувствия и всякие приметы.

Но тайна мироздания лежит

На телеграмме тяжело и чисто,

Ведь слово «смерть», равно как слово «жизнь»,

Не производит множественных чисел.

Лучшие ребята из ребят

Раньше всех уходят — это странно,

Что ж, не будем плакать непрестанно,

Мертвые нам это не простят.

Мы видали в жизни их не раз —

И святых, и грешных, и усталых, —

Будем же их помнить неустанно,

Как они бы помнили про нас!

Когда от потрясения и тьмы

Очнешься, чтоб утрату подытожить,

То кажется, что жизнь ты взял взаймы

У тех, кому немножечко ты должен.

Но лишь герой скрывается во мгле,

Должны герои новые явиться,

Иначе равновесье на земле

Не сможет никогда восстановиться.

Лучшие ребята из ребят

Раньше всех уходят — это странно,

Что ж, не будем плакать непрестанно,

Мертвые нам это не простят.

Мы видали в жизни их не раз —

И святых, и грешных, и усталых, —

Будем же их помнить неустанно,

Как они бы помнили про нас!

Як хочеться прожити ще сто років,

Ну хай не сто — хоча би половину,

І|досить навалятися на|траві,

Любити і бути трошки коханим.

І знати, що серед галасливих площ

І тисяч вулиць, залитих вогнями,

Є Батьківщина, є кілька людей,

Яких називаємо ми друзями.

Найкращі хлопці з хлопців

Раніше за всіх йдуть — це дивно,

Що ж, не будемо плакати невпинно,

Мертві нам це не пробачать.

Ми бачили в життя їх не раз —

І святих, і грішних, і втомлених, —

Будемо їх пам'ятати невпинно,

Як би вони пам'ятали про нас!

Ми шумно розлучаємося у машин,

У літаків і кабріолетів,

Загнавши стусанами в край краю душі

Передчуття і всякі прикмети.

Але таємниця світобудови лежить

На телеграмі важко і чисто,

Адже слово «смерть», як слово «життя»,

Не виробляє численних чисел.

Найкращі хлопці з хлопців

Раніше за всіх йдуть — це дивно,

Що ж, не будемо плакати невпинно,

Мертві нам це не пробачать.

Ми бачили в життя їх не раз —

І святих, і грішних, і втомлених, —

Будемо їх пам'ятати невпинно,

Як би вони пам'ятали про нас!

Коли від потрясіння і тьми

Очнешся, щоб втрату підсумувати,

Те здається, що життя ти взяв у борг

У тих, кому трошки ти повинен.

Але тільки герой ховається в темряві,

Повинні герої нові з'явитися,

Інакше рівновага на землі

Не зможе ніколи відновитися.

Найкращі хлопці з хлопців

Раніше за всіх йдуть — це дивно,

Що ж, не будемо плакати невпинно,

Мертві нам це не пробачать.

Ми бачили в життя їх не раз —

І святих, і грішних, і втомлених, —

Будемо їх пам'ятати невпинно,

Як би вони пам'ятали про нас!