Не провожай меня - Юрий Визбор

Не провожай меня, не провожай,

Ты жди меня, а провожать не надо.

Лежит земля туманами свежа,

Лежит моя дорога, как награда.

Но каждый день, прожитый без тебя,

Еще придет со мною расплатиться,

Еще вдали мне ветры протрубят,

Что, уезжая, надо бы проститься.

Мой странный мир обрадуется мне,

Придут рассветы у огня погреться,

И по гитарной старенькой струне

Сползет роса и упадет на сердце.

И запоют ребята у костра,

И затрубит лосиха электричкой,

И будто бы ни пуха ни пера

От старых дней и от моих привычек.

Но каждый день наращивает стон,

И он растет стремительно и грозно,

И я кричу в помятый микрофон:

Ты приезжай, пока еще не поздно,

Пока луна, как острие ножа,

Пока ледок на лужах утром тает,

Пока земля туманами свежа,

Пока к нам вертолеты прилетают.

Не проводж мене, не проводж,

Ти чекай мене, а проводжати не треба.

Лежить земля свіжа туманами,

Лежить моя дорога, як нагорода.

Але кожен день, прожитий без тебе,

Ще прийде зі мною розплатитися,

Ще вдалині мені вітри протрубять,

Що, їдучи, треба розпрощатися.

Мій дивний світ зрадіє мені,

Прийдуть світанки біля вогню погрітися,

І по гітарній старенькій струні

Сповзе роса і впаде на серце.

І заспівають хлопці біля вогнища,

І затрубить лосиха електричкою,

І ніби би ні пуху ні пера

Від старих днів і від моїх звичок.

Але кожний день нарощує стогін,

І він зростає стрімко і грізно,

І я кричу в пам'ятий мікрофон:

Ти приїжджай, поки ще не пізно,

Поки місяць, як вістря ножа,

Поки льодок на калюжах вранці тане,

Поки що земля туманами свіжа,

Поки до нас вертольоти прилітають.