Не Грусти, Сержант - Юрий Визбор

Я смутно помню огни вокзала,

В ночном тумане гудки дрожат,

Ты улыбнулась и мне сказала:

Не надо слишком грустить, сержант.

А поезд дальше на север мчится,

Толкуют люди: — забудь о ней,

А мне улыбка твоя приснится

И две полоски твоих бровей.

Наверно скоро устанет осень,

Давно в Хибинах снега лежат

И там, наверно, никто не спросит:

О чем ночами грустишь, сержант?

Я смутно пам'ятаю вогні вокзалу,

У нічному тумані гудки тремтять,

Ти посміхнулася і мені сказала:

Не треба занадто сумувати, сержанте.

А поїзд далі на північ мчить,

Толкують люди:—забудь про неї,

А мені посмішка твоя насниться

І дві смужки твоїх брів.

Напевно скоро втомиться осінь,

Давно в Хибинах снігу лежать

І там, напевно, ніхто не спитає:

Про що ночами сумуєш, сержант?