Мы вышли из зоны циклона - Юрий Визбор

Мы вышли из зоны циклона,

Из своры штормов и дождей,

У всех появилась законно

Одна из бессмертных идей:

Граненых стаканов касанье,

Как славно, друзья, уцелеть,

Оставил циклон на прощанье

Лишь вмятину в правой скуле.

Он наши машины проверил

И души, злодей, закружил,

И каждую нашу потерю

Из вороха лжи обнажил,

Порядок серьезно нарушив,

Сидим мы всю ночь напролет,

Поскольку спасти наши души

Никто, кроме нас, не придет.

И с нами в моряцкой одежде,

Суровых мужчин посреди,

Добрейшая дама Надежда,

Как все, со стаканом сидит,

Не вписана в роль судовую,

Паек здесь имеет и кров,

Ведя свою жизнь трудовую

Среди, в основном, моряков.

Так с песнями мы отдыхаем,

Глаголу рассудка не вняв,

Заплачет четвертый механик,

Надежду за талью обняв,

И вилку стальную калеча,

В любовь нас свою посвятит,

И, чтоб описать эти речи,

Не можно и буквы найти.

Не скрою, и я, дорогая,

Не в меру был весел тогда,

Когда поживал, полагая,

Что ты не такая беда,

Что вольным плыву кочегаром,

Семь бед оставляя вдали,

Слегка задевая гитарой

За меридианы земли.

Рассвет, на красивости падкий,

Встает перед днем трудовым.

Друзья мои в полном порядке

Храпят по каютам своим.

Циклон удалился на сушу,

Оставив пейзаж на столе,

И спиртом промытые души,

И вмятину в правой скуле.

Ми вийшли із зони циклону,

Зі зграї штормів і дощів,

У всіх з'явилася законно

Одна з безсмертних ідей:

Гранених склянок торкання,

Як славно, друзі, вціліти,

Залишив циклон на прощання

Лише вм'ятину в правій вилиці.

Він наші машини перевірив

І душі, лиходію, закружляв,

І кожну нашу втрату

Зворуху брехні оголив,

Порядок серйозно порушивши,

Сидимо ми всю ніч безперервно,

Оскільки врятувати наші душі

Ніхто, крім нас, не прийде.

І з нами в моряцького одягу,

Суворих чоловіків серед,

Найдобріша дама Надія,

Як усі, зі склянкою сидить,

Не вписана в судову роль,

Пайок тут має і кров,

Ведучи своє життя трудове

Серед, в основному, моряків.

Так з піснями ми відпочиваємо,

Дієслову розуму не послухавши,

Заплаче четвертий механік,

Надію за таллю обійнявши,

І вилку сталеву калічку,

В любов нас своє присвятить,

І, щоб описати ці промови,

Не можна і букви знайти.

Не скрою, і я, люба,

Не в міру був веселий тоді,

Коли поживав, вважаючи,

Що ти не таке лихо,

Що вільним пливу кочегаром,

Сім бід залишаючи вдалині,

Злегка зачіпаючи гітарою

За меридіани землі.

Світанок, на гарності ласий,

Стає перед днем ​​трудовим.

Друзі мої в повному порядку

Хропуть за каютами своїми.

Циклон пішов на сушу,

Залишивши пейзаж на столі,

І спиртом промиті душі,

І вм'ятину в правій вилиці.