Фанские горы - Юрий Визбор

Я сердце оставил в Фанских горах,

Теперь бессердечный хожу по равнинам,

И в тихих беседах и в шумных пирах

Я молча мечтаю о синих вершинах.

Когда мы уедем, уйдем, улетим,

Когда оседлаем мы наши машины —

Какими здесь станут пустыми пути,

Как будут без нас одиноки вершины!

Лежит мое сердце на трудном пути,

Где гребень высок, где багряные скалы,

Лежит мое сердце, не хочет уйти,

По маленькой рации шлет мне сигналы.

Когда мы уедем, уйдем, улетим,

Когда оседлаем мы наши машины —

Какими здесь станут пустыми пути,

Как будут без нас одиноки вершины!

Я делаю вид, что прекрасно живу,

Пытаюсь на шутки друзей улыбнуться,

Но к сердцу покинутому моему

Мне в Фанские горы придется вернуться.

Когда мы уедем, уйдем, улетим,

Когда оседлаем мы наши машины —

Какими здесь станут пустыми пути,

Как будут без нас одиноки вершины!

Я серце залишив у Фанських горах,

Тепер безсердечний ходжу по рівнинах,

І в тихих розмовах і в шумних бенкетах

Я мовчки мрію про сині вершини.

Коли ми поїдемо, підемо, полетимо,

Коли осідлаємо ми наші машини —

Якими тут стануть порожніми шляхи,

Як будуть без нас самотні вершини!

Лежить моє серце на важкому шляху,

Де гребінь високий, де багряні скелі,

Лежить моє серце, не хоче піти,

По маленькій рації шле мені сигнали.

Коли ми поїдемо, підемо, полетимо,

Коли осідлаємо ми наші машини —

Якими тут стануть порожніми шляхи,

Як будуть без нас самотні вершини!

Я вдаю, що прекрасно живу,

Намагаюся на жарти друзів посміхнутися,

Але до серця покинутого мого

Мені в Фанські гори доведеться повернутися.

Коли ми поїдемо, підемо, полетимо,

Коли осідлаємо ми наші машини —

Якими тут стануть порожніми шляхи,

Як будуть без нас самотні вершини!