Жанетта - Йовин

Телега сломалась, вербовщики пьяны,

Под моросью утренней мокнет кобыла,

Жанетта рыдает: помаду забыла

На том постоялом дворе окаянном.

Что плакать, Жанетта?

Тебе офицеры

Подарят еще не одну.

Рассветные сумерки мутны и серы.

Итак, мы идем на войну.

Мы едем cквoзь хмурое утро июня,

Мы вязнем в глухих колеях придорожных,

Мы сбились с дороги давно и надежно,

Поймешь ли куда — на пожар, на войну ли,

Поймешь ли куда, в этой скомканной глине Событий, у века в плену?

Телега сломалась кaк раз в середине

Начала пути на войну.

Вчера мы проехали город беспечный,

Там пели студенты до самой зари.

Рыдала Жанетта — весна быстротечна,

Но кто-то шепнул ей на ухо: «Смотри!

Что плакать, Жанетта?

Лихие солдаты

Подарят вторую весну!»

Колечко на память и горечь утраты,

Вот так ты узнаешь войну.

Мы едем, минуя деревни и села,

Под кровлей небесной, под сенью каштанов.

Жанетта мечтает любить капитана,

Он будет безбожник лихой и веселый,

И сердце Жанетты стучит в ожиданье —

Как можно ее обмануть?!

Что ей расстоянья?

Что ей расставанья?

Не с тем ли идут на войну?

И жизнь полетит беззаботно и пьяно,

Ты станешь ему и женой и невестой,

А после, в сраженье на поле безвестном

Осколком убьет твоего капитана.

Что плакать, Жанетта?

На тo ведь и войны

Сплетают судьбу и страну.

В сумятице наших времен неспокойных

Дорога одна — на войну!

Пока же вербовщик ругается скверно,

Промокла кобыла, хохочут солдаты.

Пока ты не знаешь страшнее утраты

Помады, забытой тобою в таверне.

Что плакать, Жанетта?

Тебе офицеры

Подарят еще не одну.

Рассветные сумерки мутны и серы.

Итак, мы идем на войну.

Віз зламався, вербувальники п'яні,

Під мрякою ранковою мокне кобила,

Жанетта плаче: помаду забула

На тому заїжджому дворі окаянному.

Що плакати, Жанетто?

Тобі офіцери

Подарують ще не одну.

Світанні сутінки каламутні і сірки.

Отже, ми йдемо на війну.

Ми їдемо крізь похмурий ранок червня,

Ми в'язнемо в глухих коліях придорожніх,

Ми збилися з дороги давно і надійно,

Зрозумієш чи куди на пожежу, на війну, чи,

Чи зрозумієш куди, в цій зім'ятій глині ​​Події, у віку в полоні?

Віз зламався якраз у середині

Почала шляхи на війну.

Вчора ми проїхали місто безтурботне,

Там співали студенти до най зорі.

Ридала Жанетта - весна швидкоплинна,

Але хтось шепнув їй на вухо: «Дивись!

Що плакати, Жанетто?

Лихі солдати

Подарують другу весну!

Кільце на пам'ять і гіркота втрати,

Ось так ти пізнаєш війну.

Ми їдемо, минаючи села і села,

Під покрівлею небесною, під покровом каштанів.

Жанетта мріє любити капітана,

Він буде безбожник лихий і веселий,

І серце Жанетти стукає в очікування —

Як можна її обдурити?!

Що їй відстані?

Що їй розставання?

Чи не йдуть на війну?

І життя полетить безтурботно і п'яно,

Ти станеш йому і дружиною і нареченою,

А після, у битву на полі безвісному

Осколком уб'є твого капітана.

Що плакати, Жанетто?

На то ведь і війни

Сплітають долю і країну.

У сум'ятті наших часів неспокійних

Дорога одна — на війну!

Поки що вербувальник лається погано,

Промокла кобила, регочуть солдати.

Поки ти не знаєш страшніше за втрату

Помади, забутої тобою в таверні.

Що плакати, Жанетто?

Тобі офіцери

Подарують ще не одну.

Світанні сутінки каламутні і сірки.

Отже, ми йдемо на війну.