Ты для меня… - Виктор Третьяков

Он был старше ее на четырнадцать лет,

А она младше была на четырнадцать зим.

Почему ей достался тот лишний билет,

И зачем она взглядом вдруг встретилась с ним.

Почему он вернулся за папкой для нот,

Хоть всю жизнь без конца, уходя, уходил.

Это знает, скорее всего, только тот,

Кто рукою его водил.

Ты для меня — солнечный свет,

Я для тебя — самый, самый.

Мы проживем тысячу лет

И на земле, и под небесами.

Мы проживем тысячу лет

И на земле и под небесами.

Он был старше ее на пять тысяч ночей,

Она младше была на пять тысяч утрат.

Но не сможет понять никакой казначей,

Почему они вместе проснулись с утра.

Почему он вернулся за папкой для нот

И остался, понять ничего не успев.

Но случайности нет —

Это выдумал тот, кто ему подсказал припев:

Він був старший за неї на чотирнадцять років,

А вона молодша була на чотирнадцять зим.

Чому їй дістався той зайвий квиток,

І навіщо вона поглядом раптом зустрілася з ним.

Чому він повернувся за папкою для нот,

Хоч все життя без кінця, йдучи, йшов.

Це знає, швидше за все, тільки той,

Хтось рукою його водив.

Ти для мене — сонячне світло,

Я для тебе — самий, самий.

Ми проживемо тисячу років

І на землі, і під небесами.

Ми проживемо тисячу років

І на землі і під небесами.

Він був старший за неї на п'ять тисяч ночей,

Вона молодша була на п'ять тисяч втрат.

Але не може зрозуміти ніякий скарбник,

Чому вони разом прокинулися з ранку.

Чому він повернувся за папкою для нот

І залишився, зрозуміти нічого не встигнувши.

Але випадковості немає —

Це вигадав той, хто йому підказав приспів: