Рижский вокзал - Виктор Третьяков

За шесть минут до отправления,

По листьям мокрого перрона

Иду, давно без сожаления,

К дверям купейного вагона.

Я словно надвое расколот,

Ведь на часах, как прежде, восемь…

Я проклинаю этот город

И проклинаю эту осень.

А помнишь, мы у «Звёздного» ловили такси,

Я в сотый раз опаздывал на Рижский вокзал,

И в сотый раз прощаться просто не было сил,

Я лишь глаза печальные твои целовал.

А помнишь… впрочем, память притупила перо,

Ты замужем давно, и я, конечно, женат.

Ведь столько лет прошло, и только этот перрон

Всё время возвращает на полжизни назад.

И фраза в воздухе кружилась:

«Судьба заставит нас расстаться…»

Всё так, как в песне и случилось —

Ты не смогла меня дождаться.

Вот так роман сложился в повесть,

Без продолжения и финала.

И через шесть минут мой поезд

Уходит с Рижского вокзала.

А помнишь, мы у «Звёздного» ловили такси,

Я в сотый раз опаздывал на Рижский вокзал,

И в сотый раз прощаться просто не было сил,

Я лишь глаза печальные твои целовал.

А помнишь… впрочем, время притупило перо,

Ты замужем, и я уже два раза женат.

И всё бы ничего, вот только этот перрон

Зачем-то возвращает на полжизни назад.

За шість хвилин до відправлення,

По листі мокрого перону

Іду, давно без жалю,

До дверей купейного вагона.

Я немов надвоє розколотий,

Адже на годиннику, як раніше, вісім…

Я проклинаю це місто

І проклинаю цю осінь.

А пам'ятаєш, ми у «Зоряного» ловили таксі,

Я в сотий раз запізнювався на Ризький вокзал,

І в сотий раз прощатися просто не було сил,

Я тільки очі сумні твої цілував.

А пам'ятаєш… втім, пам'ять притупила перо,

Ти заміжня давно, і я, звичайно, одружений.

Адже стільки років минуло, і тільки цей перон

Весь час повертає на півжиття назад.

І фраза у повітря кружляла:

«Доля змусить нас розлучитися…»

Все так, як у пісні і сталося

Ти не змогла мене дочекатися.

Ось так роман склався в повість,

Без продовження та фіналу.

І через шість хвилин мій поїзд

Іде з Ризького вокзалу.

А пам'ятаєш, ми у «Зоряного» ловили таксі,

Я в сотий раз запізнювався на Ризький вокзал,

І в сотий раз прощатися просто не було сил,

Я тільки очі сумні твої цілував.

А пам'ятаєш… втім, час притупило перо,

Ти одружена, і я вже два рази одружений.

І все би нічого, ось тільки цей перон

Навіщось повертає на півжиття назад.