Небылица - Виктор Третьяков

Как это ни странно,

Ты сама всё знаешь:

Поздно или рано,

Но он совсем уйдёт.

Рано или поздно,

Разве угадаешь…

Он живёт, как пишет,

Кто ж его поймёт?

Он уйдёт под утро,

Чтобы не прощаться.

Если, вдруг, проснёшься —

Даже не зови…

Он ещё раз двадцать

Будет возвращаться,

И напишет двадцать

Песен о любви.

А потом — забудет,

Если не сопьётся…

Будет пусть, что будет,

Пусть сто лет пройдёт…

Но, седьмого марта

Он к тебе вернётся,

В следующей жизни,

И больше не уйдёт!

Он откроет двери,

Скрипнут половицы…

Так, порою, верить

Хочется в обман…

Вот из обычной песни,

Вобщем — небылицы,

Вышел, как ни странно,

Наш с тобой роман!

Как это ни странно,

Ты сама всё знаешь…

Як це не дивно,

Ти сама все знаєш:

Пізно чи рано,

Але він зовсім піде.

Рано чи пізно,

Хіба вгадаєш…

Він живе, як пише,

Хто його зрозуміє?

Він піде під ранок,

Щоб не прощатися.

Якщо, раптом, прокинешся—

Навіть не клич…

Він ще раз двадцять

Повертатиметься,

І напише двадцять

Пісень про любов.

А потім — забуде,

Якщо не соп'ється...

Нехай буде, що буде,

Нехай сто років пройде...

Але, сьомого березня

Він до тебе повернеться,

В наступному житті,

І більше не піде!

Він|відчинить двері,

Скрипнуть мостини.

Так часом вірити

Хочеться в обман…

От із звичайної пісні,

Втім - небилиці,

Вийшов, як не дивно,

Наш із тобою роман!

Як це не дивно,

Ти сама все знаєш…