Глава VII - Ведьмак - Сказки Чёрного Города

В старенькой таверне

В этот вечер скверный,

Разум мой глуша,

Ожила душа.

Сердце из камня

В груди расцветает.

Даже с рассветом

Чары не тают.

Вспорхнёт мотылёк над ярким огнём

Мечта ожила и мы вдвоём

С тобою!

Лишь ты и я!

Кажется мне вечным

Ожидание встречи,

Но, обняв тебя,

Неспокоен я.

Мрачные краски

Разум сгущает.

Твои этюды

Трагизм наполняет.

Вспорхнёт мотылёк над ярким огнём

Мечта ожила и мы вдвоём

С тобою!

Лишь ты и я!

Вспорхнёт мотылёк над ярким огнём

И гибнет душа, хоть мы вдвоем

С тобою!

Лишь ты и я!

И взял, к несчастью,

Разум верх над страстью.

Затмевает вновь

Суть моя - любовь.

Может, однажды,

Меж раем и адом,

Грешные души

Вновь будут рядом.

Вспорхнёт мотылёк над ярким огнём

Погибла душа, мы не вдвоем

С тобою!

У старенькій таверні

Цього вечора поганий,

Розум мій глуш,

Ожила душа.

Серце з каменю

У грудях розквітає.

Навіть на світанку

Чари не тануть.

Спорохне метелик над яскравим вогнем

Мрія ожила і ми удвох

З тобою!

Лише ти і я!

Здається мені вічним

Очікування зустрічі,

Але, обійнявши тебе,

Я неспокійний.

Похмурі фарби

Розум згущує.

Твої етюди

Трагізм сповнює.

Спорохне метелик над яскравим вогнем

Мрія ожила і ми удвох

З тобою!

Лише ти і я!

Спорохне метелик над яскравим вогнем

І гине душа, хоч ми удвох

З тобою!

Лише ти і я!

І взяв, на жаль,

Розум верх над пристрастю.

Затьмарює знову

Суть моя – кохання.

Може, одного разу,

Між раєм та пеклом,

Грішні душі

Знову будуть поруч.

Спорохне метелик над яскравим вогнем

Загинула душа, ми не вдвох

З тобою!