Глава II - Чайная церемония - Сказки Чёрного Города

Мрачен день и дождь льёт,

Но плоти зов меня зовёт.

Я вскоре утолю его

В палатах замка своего.

Встреча ждёт меня с той,

Чьей восхищаюсь красотой.

Часы до встречи были вновь,

Мучения - моя любовь.

Ты совершенна, но так печальна

Надеюсь, тебя не обидел случайно.

Я не хочу, чтобы нормы морали

Причиною ссоры меж нами стали.

Но тебя вновь подкупает

Лишь безудержная страсть

Я тобою обладаю,

Над собой теряя власть!

Алый любишь ты цвет

И синий, в том сомнений нет.

Но я, рисуя твой портрет,

Видел лишь укор в ответ...

Ты молчалива и снова печальна

Похоже, тебя я обидел случайно.

Похоже, кляп и цепи из стали

Причиною ссоры меж нами стали.

Мною вновь овладевает

Лишь безудержная страсть.

Я тобою обладаю

Над собой теряя власть!

Похмурий день і дощ ллє,

Але тіло кличе мене кличе.

Я незабаром вгамую його

У палатах свого замку.

Зустріч чекає мене з тою,

Чиєю захоплююсь красою.

Годинник до зустрічі був знову,

Муки - моє кохання.

Ти досконала, але така сумна

Сподіваюся, тебе не образив випадково.

Я не хочу, щоб норми моралі

Причиною сварки між нами стали.

Але тебе знову підкуповує

Лише нестримна пристрасть

Я тобою володію,

Над собою втрачаючи владу!

Червоний любиш ти колір

І синій, у тому немає сумнівів.

Але я, малюючи твій портрет,

Бачив лише докір у відповідь...

Ти мовчазна і знову сумна

Схоже, тебе образив випадково.

Схоже, кляп та ланцюги зі сталі

Причиною сварки між нами стали.

Мною знову опановує

Лише нестримна пристрасть.

Я тобою володію

Над собою втрачаючи владу!