Глава VII - Оборотень - Сказки Чёрного Города

Я вынужден жить вдали от людей

Всю жизнь я от них скрываться устал

Рабом любви преступной своей

Я до конца дней своих стал

Я днем человек, а ночью я зверь

И любви настоящей никогда я не знал

Но странное чувство ютится теперь

Во мне, я впервые его испытал

Лишь коснется лунный свет меня

И в волка обращусь вмиг я

Разрежет тишь ночную вой

Вновь я теряю облик свой

Но как только ночь начинает

Деревню окутывать мглой

Человека я облик теряю

И теряю контроль над собой

И чувств таких как любовь

Мое сердце больше не знает

Вражду и ненависть вновь

Во мне звериный облик рождает

Лишь коснется лунный свет меня

И в волка обращусь вмиг я

Разрежет тишь ночную вой

Вновь я теряю облик свой

Лишь её старая, потрёпанная фотография на стене

Заставляет задуматься о смысле моего бытия

В те недолгие минуты, когда рассудок снова возвращается ко мне

Во время моего нахождения в человеческом обличие,

Но с наступлением темноты боль утихает и мысли покидают мою голову,

Ведь я снова не один...

Лишь коснется лунный свет меня

И в волка обращусь вмиг я

Разрежет тишь ночную вой

Мне никогда не быть с тобой..

Я змушений жити далеко від людей

Все життя я від них ховатися втомився

Рабом кохання злочинним своїм

Я до кінця днів своїх став

Я вдень людина, а вночі я звір

І кохання справжнього ніколи я не знав

Але дивне почуття тулиться тепер

В мені, я вперше його випробував

Лише торкнеться місячне світло мене

І в вовка звернусь вмить я

Розріже тиша нічне виття

Знову я втрачаю свій вигляд

Але щойно ніч починає

Село огортати імлою

Людину я вигляд втрачаю

І втрачаю контроль над собою

І почуттів таких як кохання

Моє серце більше не знає

Ворожнечу та ненависть знову

У мені звірячий вигляд народжує

Лише торкнеться місячне світло мене

І в вовка звернусь вмить я

Розріже тиша нічне виття

Знову я втрачаю свій вигляд

Лише її стара, пошарпана фотографія на стіні

Примушує задуматися про сенс мого буття

У ті недовгі хвилини, коли розум знову повертається до мене

Під час мого перебування в людській подобі,

Але з настанням темряви біль вщухає і думки покидають мою голову,

Адже я знову не один...

Лише торкнеться місячне світло мене

І в вовка звернусь вмить я

Розріже тиша нічне виття

Мені ніколи не бути з тобою.