Художник - Олег Митяев

Как трудно быть художником среди асфальта серого,

То черного от дождика, то стылого и белого,

Среди домов, казенных слов, и незнакомых встречных лиц,

И снежных нитей проводов, и мокрых крашенных ресниц.

И каждый день в тролейбусе, в бреду волнений прожитых,

Разгадываю ребусы на стеклах замороженных.

На стеклах и на памяти из правды и из чьей-то лжи,

И на душевной Замяти, и на холсте с названьем «Жизнь».

Как трудно быть художником, не спать в ненастье за стеной,

А плыть под шепот дождика над черной жуткой глубиной,

Запомнить, как шумит гроза, и даже капли пережить —

И ведь нельзя закрыть глаза и вдруг художником не быть.

Як важко бути художником серед асфальту сірого,

То чорного від дощу, то стилого і білого,

Серед будинків, казенних слів, і незнайомих зустрічних осіб,

І снігових ниток дротів, і мокрих фарбованих вій.

І кожного дня в тролейбусі, безглуздя прожитих,

Розгадую ребуси на скло заморожених.

На склах і на пам'яті з правди і із чиєї брехні,

І на душевної Зам'яті, і на полотні з назвою «Життя».

Як важко бути художником, не спати в негода за стіною,

А плисти під шепіт дощу над чорною моторошною глибиною,

Запам'ятати, як шумить гроза, і навіть краплі пережити

І адже не можна заплющити очі і раптом художником не бути.