Пройдёт зима - Олег Митяев

Когда всю ночь спокойно и бесшумно

Штрихует окна снега пелена,

Стоят дома торжественно и умно,

Решения подсказывают вам.

Но вы бредете ко всему глухие,

И никого на свете больше нет,

И вам почти не вспомнить, что такие

Когда-то были вы в шестнадцать лет.

Но пройдет зима, оживут дома,

Зашевелятся льдины рек,

И ты придешь сама, и он сойдет с ума,

И ты останешься с ним навек.

Но может все сложиться по-другому,

И долгой утомленная пургой

Ты, может быть, уедешь жить к другому,

И он тогда останется с другой.

И будешь ты стремиться в этот город,

Где вами все исхожено пешком,

Где он бредет, и снег летит за ворот,

И спят в ночи февральской двор и дом.

Но пройдет зима, оживут дома,

Зашевелятся льдины рек,

И ты придешь сама, и он сойдет с ума,

И ты останешься с ним навек.

И хочется, чтоб вам цветная вьюга

Другой не рисовала эпилог,

Чтоб все-таки вы встретили друг друга

В конце своих запутанных дорог.

Ведь кто-то же за нами наблюдает,

Кому дано заранее все знать,

И он ни про кого не забывает,

И что нам остается?

— только ждать…

Что пройдет зима, оживут дома,

Зашевелятся льдины рек,

И ты придешь сама, и он сойдет с ума,

И ты останешься с ним навек.

Коли всю ніч спокійно і безшумно

Штрихує вікна снігу пелена,

Стоять вдома урочисто і розумно,

Рішення нагадують вам.

Але ви бредете до всього глухі,

І нікого на світлі більше немає,

І вам майже не згадати, що такі

Колись були ви шістнадцять років.

Але пройде зима, оживуть удома,

Ворушаться крижини рік,

І ти прийдеш сама, і він зійде з розуму,

І ти станеш з ним навік.

Але може все скластися по-іншому,

І довгою стомлена пургою

Ти, може, поїдеш жити до іншого,

І он тоді залишиться з другою.

І ти будеш прагнути в це місто,

Де вами все виходить пішки,

Де він бреде, і сніг летить заворіт,

І сплять у ночі лютневий двір і будинок.

Але пройде зима, оживуть удома,

Ворушаться крижини рік,

І ти прийдеш сама, і він зійде з розуму,

І ти станеш з ним навік.

І хочеться, щоб вам кольорова завірюха

Інший не малювала епілог,

Щоб таки ви зустріли один одного

В кінці своїх заплутаних доріг.

Адже хтось ж за нами спостерігає,

Кому дано заздалегідь все знати,

І він ні про кого не забуває,

І що нам залишається?

— Тільки чекати…

Що пройде зима, оживуть удома,

Ворушаться крижини рік,

І ти прийдеш сама, і він зійде з розуму,

І ти станеш з ним навік.