Unglücklich, Wer Die Wahrheit Erkannt - Nocte Obducta

Morgentau — in Dunst gewebte Heiden

Ein Rinnsal meines Blutes benetzt das feuchte Gras

Dämmerung — steigt auf in klamme Weiten

Die matte Sonne nur ein schwaches Nebellicht, das mich vergaß

Der Welten Grenzen entsagend verschwindet in Nebeln der Horizont

Meinen Abschied willkommen heißend

Still und zeitlos Frieden umhüllend wabern Dunstschleier

Sich an mich schmiegend, mich in Grabesstille bettend

Kühl fällt sanfter Regen, um mich rein zu waschen von diesem Dasein

Von einem Leben, das nicht meines gewesen sein soll

Um blutig sich ins Erdreich zu ergießen

Auf diesem letzten Wege mich zu begleiten

Mich, der ich die Wahrheit erkannt, der ich dieser Welt ins Auge geblicktss

…und konnte mich schwach nur der Zeiten entsinnen

Da ich unwissend und glücklich war

Einsamkeit — in Schmerz getauchtes Wissen

Mein Blut tropft auf die Disteln, wo nur Schweigen mich umhüllt

Geborgenheit — den Pfaden jäh entrissen

Frieden ist, wo nichts ist, wo der Pfad ins Leere fällt

Ранкова роса — язичники, сплетені в тумані

Струйка моєї крові мочить вологу траву

Зоря — сходить у сирі простори

Туманне сонце лише слабке туманне світло, яке забуло мене

Відмовляючись від світових кордонів, горизонт зникає в тумані

Вітаю мій від'їзд

Тихий і позачасовий, огортаючий спокій, віє пелена серпанку

Притиснувшись проти мене, лежачи в могильній тиші

Ніжний дощ прохолодно падає, щоб очистити мене від цього існування

Про життя, яке не повинно було бути моїм

Пролити кров’ю в землю

Щоб супроводжувати мене на цьому останньому шляху

Я, який упізнав правду, який подивився цьому світу в очі

...і міг лише злегка пам'ятати часи

Так як я був неосвічений і щасливий

Самотність — знання, просочені болем

Моя кров капає на будяки, де тільки тиша огортає мене

Охорона — різко зривається зі стежок

Мир там, де немає нічого, де шлях провалюється в порожнечу