Spiele Mir Ein Frühlingslied Am Friedhofstor - Nocte Obducta

Ihr glaubtet wohl, alsm an uns mit viel gutem Wort bedachte

Da hätten wir den Schmach, den Zorn, den Haß, die Wut vergessen…

Ihr glaubtet wohl, als man uns süßen Wein und Früchte brachte

Da hätten wir verblendet wie das Kriechervolk gefressen…

In den Staub!

Und all die Lügen sollen eure letzten Worte sein

In den Staub!

In dieser dunklen Krypta legte einst ich alle Träume nieder

Sie bargen Fleisch und Blut für mehr als nur Geschichten, Lieder

Doch Kunst und Träume sind schon längst der Fraß für blinde Massen

Unter unsren Zeichen leben sie für alles was wir hassen

In dieser dunklen Krypta liegt der Glaube an die Welt begraben

Sie grapschen geifernd, sich an dem, was wir geliebt, zu laben

Sie sabbern dunkle Verse, schänden jeden wahren Traum

Galgendämmerung erwache, knüpfe sie an jeden Baum…

In dieser dunklen Krypta werden wir in stillem Zorn verweilen

Uns nicht weiter schindend, um das Übel anderer zu heilen

Glücklich, daß uns nichts als der eig’ne Wille hierhin bindet

Und die Hoffnung bleibt, daß nur wer ehrlich sucht, uns findet

Rost labt sich am kalten Eisentor des alten Grabsteingartens

Schleier vor verlass’nen Spinnennetzen kleiden Dornenbäume

Tau von Gräberfeldern setzt sich in die klebrig weiche Seide

Dunkle Frucht fällt dumpf auf Moos, sät bei den Wurzeln üble Träume

Nur ein schwaches Nebelleuchten hat der dunst’ge Mond verloren

Felsenkathedralen ragen grob und ohne Glanz empor

Efeu frisst die Totenlichter, würgt Kreuze, deckt die Gräber

Finde mich und spiele mir ein Frühlingslied am Friedhofstor

Ви добре повірили, коли я сказав нам багато добрих слів

Тоді б ми забули ганьбу, гнів, ненависть, лють...

Ти добре повірив, коли нам принесли солодке вино та фрукти

Тоді б ми їли осліплені, як повзучі люди...

У пил!

І вся брехня буде вашими останніми словами

У пил!

У цьому темному склепі я колись поклав усі свої мрії

Вони ховали плоть і кров не тільки для оповідань, пісень

Але мистецтво і мрії вже давно стали кормом для сліпих мас

Під нашими ознаками вони живуть за все, що ми ненавидимо

Віра у світ похована в цьому темному склепі

Вони намацують, пускаючи слину, щоб ласувати тим, що ми любимо

Вони пускають слину темними віршами, зневажаючи кожну справжню мрію

Шибениці зорі прокинься, прив’яжи їх до кожного дерева...

У цьому темному склепі ми будемо жити в тихому гніві

Не штовхати себе далі, щоб зцілювати недуги інших

Щасливі, що ніщо не пов’язує нас тут, крім нашої власної волі

І залишається надія, що тільки той, хто шукає чесно, знайде нас

Іржа бенкетує холодними залізними воротами старого надгробного саду

Вуалі із покинутої павутини вдягають тернові дерева

Роса з могильників осідає на липкий м’який шовк

Темні плоди тьмяніють на мох, сіють погані сни з корінням

Туманний місяць втратив лише слабке туманне сяйво

Скельні собори височіють грубо і без блиску

Плющ з'їдає свічки для померлих, душить хрести, вкриває могили

Знайди мене і заграй мені веснянку біля воріт цвинтаря