The Grave-Earth's Son - Nightbringer

Listen ye unto the untamable tempest

That quiver the gravemount on this eve.

The mysterium exhumed at the dismal shriek of Death’s untimely exclamation.

Where the thorn-blessed flock of Shemyaza led me

To the gloom of the Holy murderer’s noose

As he who in pride wears

The mark of lawless passion.

To hang in led-black secrecy,

To fall into the depths of the spectral oracle

and pluck the twisted sigils of Hel’s rat-torn arcana,

All within Erebus' sun-blotting silence.

And from this inverted elevation bless the blackest soil

With my soul’s mercurial seed,

The marrow of my dreams shed at the ninth bell’s strike,

In a death-rattle or a weird cry of ghoulish lechery.

To saturate the damp dungeon beneath,

That the matrix of sepulchral transformation

May give birth to Unnature’s malformed godchild.

My Will made manifest,

My shape deified in abnormalities unbearable for all senses,

Hidden in the grave-earth's occultation.

And only but for tthe Shadow’s black dog to uncover,

He who pass the archon’s perilous gates

At the crossroads of interstellar pathways.

Yet at the clamor of the Dragon’s opened eye,

Shall even he fall lifeless down

As I reach out to steal the fire of divine destiny.

Yes, I seize my self-made self,

The sacred offering of my wretched and withered persona

And let It suckle from my heart’s rubine fountain.

The life-blood of Adam’s kin coursing through

The phantasmal trenches made clay,

Yet boiling from pleromal Fire

This I give as fodder for the one secret son of Belial

And my recalled atavistic awakening.

Прислухайтеся до непоборної бурі

Це тремтить могилу напередодні.

Таємниця ексгумована під похмурий крик передчасного вигуку Смерті.

Куди мене завела благословенна терном отара Шем’язи

У морок петлі святого вбивці

Як носить той, хто з гордістю

Знак беззаконної пристрасті.

Щоб висіти в світло-чорній таємниці,

Щоб впасти в глибини спектрального оракула

і зірвати скручені знаки розірваного пацюками таїнства Гела,

Усе це в тиші Ереба, що закриває сонце.

І з цієї перевернутої висоти благословляють найчорніший ґрунт

З ртутним насінням моєї душі,

Мозок моїх мрій пролився під час дев'ятого удару дзвоника,

У смертному брязканні чи дивному вигуку огидної розпусти.

Щоб просочити вологе підземелля під ним,

Це матриця гробної трансформації

Можуть народити хрещеника Неприроди з неправильним формуванням.

Моя воля виявилася,

Моя фігура обожнена в нездатності, нестерпні для всіх почуттів,

Захований у потьорі могили-землі.

І лише для того, щоб чорний собака Тіні розкрився,

Той, хто проходить небезпечні ворота архонта

На перехресті міжзоряних шляхів.

І все ж під крик розкритого ока Дракона,

Чи навіть він впаде неживим

Коли я протягну руку, щоб вкрасти вогонь божественної долі.

Так, я захоплююся саморобкою,

Священна жертва мого жалюгідного й висохлого обличчя

І нехай Воно береться з рубінового фонтану мого серця.

Життєва кров родини Адама тече

Фантастичні окопи зробили глину,

Ще кипить від плеромального вогню

Це я даю як корм для єдиного таємного сина Беліяла

І моє згадано атавістичні пробудження.