As Wolves Amongst Ruins - Nightbringer

We are as wolves amongst ruins!

Oh, ye sons of Apollo crowned

Whose final rays depart

Safeguard thy Father’s embers

In the sanctum of thy heart

And stand unbent

Unbroken in storms untamed

And let the winds

Stir your embers to blazing flames!

We are as wolves amongs ruins!

Oh, ye sons of Apollo horned

Whose inferno now shines in the Hell

Bear witness to the end

An Aeon’s death-knell

Our final jubilation

shall be in the tolling of its bell !

Morse Triumphalis

We who arise within our fall

Oh, te sons of Apollo horned

Whose inferno now shines in the hell

Bear witness to the end

An Aeon’s death-knell

As wolves among ruins

As wrathful gods amongst decay

Before the gates in hell

The sword of justine bequeathed to slay As wolves among ruins

As revenants of Father’s past

Hearts darkened with the light

A black sun doth cast

«who is worthly of the name of man?

Who does not want to be tested and

does not look for a dangerous task?

For the strong man inaction is torture.

There is only one sight able to command

the attention even of a god…» -Seneca

Stand unbent

Unbroken in stormns untamed

And let the winds

Stir yout embers to blazing-flames!

We are as wolves amongst ruins!

A cycle ends

Yet we stand in the night depraved

To salute the dawn

While flling to our graves.

Ми як вовки серед руїн!

О, ви, сини Аполлона, короновані

Чиї останні промені відходять

Бережи вугілля Батька свого

У святині твого серця

І стій розігнувшись

Незломлений у бурях, незламний

І нехай вітри

Розведіть вугілля до палаючого полум’я!

Ми як вовки серед руїн!

О, сини Аполлона, рогаті

Чиє пекло зараз сяє в пеклі

Свідчити до кінця

Передсмертний дзвін Еона

Наше останнє вітання

буде у дзвонити свого дзвоника!

Тріумфальний Морзе

Ми, які виникають у нашому падінні

О, сини Аполлона рогаті

Чиє пекло зараз сяє в пеклі

Свідчити до кінця

Передсмертний дзвін Еона

Як вовки серед руїн

Як гнівні боги серед тління

Перед воротами в пекло

Меч юстини, заповіданий вбити Як вовків серед руїн

Як пережитки минулого Батька

Серця потемніли від світла

Чорне сонце кидає

«хто гідний ім’я людини?

Хто не хоче пройти тестування і

не шукає небезпечного завдання?

Для сильної бездіяльність — катування.

Є лише один приціл, яким можна командувати

увагу навіть бога...» -Сенека

Встаньте розігнувшись

Незломлений у штормах, незламний

І нехай вітри

Розведіть вугілля до палаючого полум’я!

Ми як вовки серед руїн!

Цикл закінчується

І все-таки ми стоїмо вночі розпусні

Щоб привітати світанок

Припадаючи до наших могил.