Urbanología - Nach

La ciencia de ahí fuera

Cuando no sepas qué decir, yo lo diré por ti

Urbanología, la calle y sus destellos

Vidas con la soga al cuello, y es que…

No hay nada que entender, mucho que sentir

Nada que perder, mucho por vivir, lucho por seguir

Por servir de algo, dejé atrás largos letargos

Y tragos amargos, hoy cabalgo a salvo

Del dardo que lanza el paso del tiempo

Lo hago a mi modo

Escarbo en estiércol y extraigo oro

Busco la belleza en el cemento

Siempre hay una historia que contar

Siempre hay un anhelo y un lamento

Un aumento del volumen

Hará que suene más alto, pero no más claro

No enmascaro que temo al disparo y su sonido seco

Que intento no gritar

Más que por el ruido, por el miedo al eco

Sólo soy un tipo tímido, no me hago el sueco

Me llaman suicida por salvar mi vida sin chaleco

Por lanzarme al vacío, desde que era crío

Supe que lo mío era el tacto frío de un cuaderno hueco

Si peco de ingenuo es por buscar quimeras

Sentaré cuerpo y cabeza cuando muera

Y es que ahí fuera hay tanto tinte

Tanto tonto que aparenta ser perfecto

Tantos que fingen y atentan contra mi intelecto

Es la causa-efecto cuando el falso afecto inunda el aire

Ahora sé que cuando nadie te odia es porque no eres nadie

¿Lo pillas acaso?

Sé que hay millones de mirones que vigilan cada paso

Todo el mundo habla, todo el mundo juzga

Pero después todos se cagan cuando vienen curvas

Quieren la pulpa pero tragan cáscaras

La verdad se nubla cuando llueven máscaras

Cuando hasta las certezas se derrumban

Dime ¿qué te queda?

Si tras la penumbra te espera la tumba, es normal que te hundas

Pero cuando caigas hondo, convéncete al momento

Que hay cárceles que creas tú y te metes dentro

¿Quieres encontrarme?

Estaré en el fondo del bar, siempre sediento

Queriendo responder tantas preguntas que parecen mudas

Pero saco un disco nuevo y de repente se acaban todas las dudas

Y es que le pongo amor hasta cuando escribo de odio

Tengo el honor de hablarle al folio y a medio hemisferio

Y aunque no sé dónde voy, sé que siempre hay un destino en serio

Para algunos la cárcel o el cementerio

Yo tuve suerte, sé de dónde vengo

Ya me hice un nombre

Ahora lo mantengo, dicen que me vendo

Idiotas hablan pero se esfuman temprano, sus carreras

Duran lo que a mí me dura un grano, me da igual si os gano

No me lo planteo, me centro en lo bello

Soy quien más podría fardar y quien menos habla de ello

Urbanología, la calle y sus destellos

Y el hip hop mostrando tronos a los parias y plebeyos

Aquellos pocos que siguieron su propia senda

Esos locos de ayer que hoy son leyendas

Todos buscamos a tientas sitio donde el miedo duerma

Porque todo se reduce a nuestro miedo a sufrir

Todos buscamos un Dios, un más allá, una vida eterna

Porque todo se reduce a nuestro miedo a morir

Sólo queda sobrevivir, ése es mi leitmotiv

Cuando no sepas qué decir yo lo diré por ti

Me llevaré el botín y no hablo de bolsillos llenos

Aunque si roba el de arriba, el de abajo no va a hacer menos

Es lo que tenemos, demasiado circo y poco pan

Demasiados chicos caen como en un tobogán

Sorbos que se dan saben a veneno

Remos que no saben dónde van, no verán horizontes nuevos

Yo me muevo ajeno al ego, me entrego a mi libertad

No es un juego, tengo fieras que hay que alimentar

Y es elemental fluir como todos los ríos, por todos los míos

Son tantos los líos y los desencantos

Pero ante el frío mis homies hacen de manto

Y no hay Grammy’s que superen el amor que me dais tantos

Otros criticando en su computer, los pongo en mute

Les apago el router, cutres discuten sin que me inmute

No me repercuten tira’eras quinceañeras

Ni peleas entre la vieja y la nueva, no se enteran

Que quien más calla a veces es el que más sabe

Y que quien menos vacila es el que más se sale

Más les vale madurar o no van a durar ni un cuarto

Creen que triunfar en el rap se puede lograr de un salto

Los aparto con mi eclipse

El éxito no me excitó, mi léxico tardó décadas en pulirse

Un curro que no acepta erratas ni despistes

Ni chistes que al ver pasta no dudan en desvestirse

«La vida es como una tela bordada

Nos pasamos la primera parte de la vida

En el lado bonito del bordado

Pero la segunda parte de nuestra vida

La pasamos en el otro lado

Es menos bonito, pero vemos cómo están dispuestos los hilos»

Vivo atrapado en un reloj de arena

Confiar en la bondad ajena me empujó al desprecio

Por culpa de la impotencia

Necios que sentencian no son un problema

El problema es el silencio si almacena indiferencia

Ya mi inocencia la perdí en algún despiste

Hoy el niño que un día fui me habla, mientras insiste

En que disfrute del trayecto, dice que nada es perfecto

Que o me divierto o soy hombre muerto, y morir es triste

La vida un chiste o una putada, no sé

Sólo sé que no creo en nada y nada calma mi sed

Tantas horas que pasé escribiendo esto

No es un pretexto, sabes que mis textos son mi forma de ser

Sigo mirando al papel como quien mira a la chica más linda

Cojo el trozo de pastel que trae la guinda

Pruébala te sabrá a tinta, la que derramo

Así sostengo en las manos penas y conquistas

Mis fraseos son como paseos por la tundra

Abundan fariseos con deseos de que me hunda

Yo usando la zurda de Picasso pintando fracasos

Bebiendo fe como si alguien me quitara el vaso

Dando pasos en la escalinata

Matando el tiempo, aún sabiendo que él es quien me mata

Viendo en mi avatar erratas y ratas ingratas que atacan

O acatas la fama o te atrapa y acabas a gatas

Más manchas que un dálmata en mi alma, pero aún presumo

El mundo busca héroes, pero no soy uno

Sólo asumo mi levedad y mi ignorancia

No hay más verdad que la felicidad que da la infancia

Y no sé si es la edad o una hemorragia, pero me falta magia

Cada vez menos euforia y más nostalgia

Cada vez más pesar y menos eficacia

Cada vez menos al bar y más a la farmacia

Ahora sé que la arrogancia es frágil y vencerla es fácil

Que el temor es ágil y mi carne un muffin que se despedaza

Y por si el azar me caza, me quedo en casa escribiendo

Ya no hay tiempo de bajar a fumar a la plaza

Prefiero ser un apátrida en mi Atlándida perdida

Donde las letras más gélidas me abrigan

Y más que por mis niggas, lo hago por mis amigas

Por no quedarme con la intriga de lo que dirán

Unos tragarán saliva, otros dudando

Artista al que el arte de vivir le cuesta tanto

La belleza me acaricia pero cae volando

Y el dolor se clava y cada clavo hay que arrancarlo

Vislumbrando mi horizonte donde antes vi montes

Hoy hay rinocerontes embistiendo a golpes

Cada corte aquí es como un tour por Invernalia

(Y.) Tras ocho discos más hambriento que Somalia

Da igual la indumentaria cuenta lo de abajo

Pero ver tras la piel eso sí que nos cuesta trabajo

Hay un atajo a un universo sin cerrojos

De prados con versos pa’l que mira por mis ojos, yo

Sólo soy un piojo en esta inmensidad pero me arrojo

A este Mar Rojo que es la adversidad

Y a veces la venzo y a veces me vence

La lucha de cualquier hombre decente en una gran ciudad

Urbanología, disciplina y corazón en este enjambre

Otra versión de los Juegos del Hambre

Otra lección para que niños se hagan grandes

Otra prisión de la que planeo escaparme, y

¿Cómo aceptarme si soy tan complejo?

Si me atrae más la ventana que el espejo

Si soy más conejo que coyote en este bosque

Yo soy de los que saben moverse sin venderse a bajo coste

Un día aposté, ése fue el génesis, tumor de MC’s

El boca a boca se encargó de la metástasis

Lo hago por quien pierda o quien se retrase

Por quien se sienta siempre en la última fila de clase

Pablo y Baghira traen la base, yo le pongo el topping

Escribo y hago que mi boli baile popping

Knockin' on the heaven’s door pero nadie abre

El infierno quizás abra, porque mis palabras arden

¿Quién vence a la desgana en este melodrama?

Si el miedo te llama a los pies de la cama

Por eso corre y ama a quien te dé la gana

Qué más da si nos vamos a morir mañana

Subí mi persiana y cerré mi herida

Cambié de perspectiva y desde entonces no hay misterio

Hoy la cosa que me tomo más en serio en esta vida

Es a no tomar la vida demasiado en serio

Наука там

Коли ти не знаєш, що сказати, я скажу це за тебе

Урбанологія, вулиця та її родзинки

Живуть з мотузкою на шиї, і це...

Нема чого розуміти, багато чого відчувати

Нічого втрачати, багато жити, я борюся, щоб продовжувати

Заради чогось я залишив позаду тривалу летаргію

І гіркі напої, сьогодні я катаюся безпечно

Про дротик, який кидає час

Я роблю це по-своєму

Я копаюся в гній і добую золото

Я шукаю красу в цементі

Завжди є, що розповісти

Завжди є туга і лемент

Збільшення обсягу

Це зробить звук голоснішим, але не чіткішим

Я не приховую, що боюся пострілу і його сухого звуку

Я намагаюся не кричати

Більше ніж за шум, за страх перед луною

Я просто сором'язливий хлопець, я не граю шведською

Мене називають самогубцем за те, що я врятував своє життя без жилета

За те, що кинув мене в порожнечу з дитинства

Я знав, що мій був холодний дотик порожнього блокнота

Якщо я наївний, то тому, що шукаю химери

Я сяду тілом і головою, коли помру

І там так багато барвників

Настільки дурний, що здається ідеальним

Так багато тих, хто прикидається і нападає на мій інтелект

Це причина-наслідок, коли фальшивий афект наповнює повітря

Тепер я знаю, що коли тебе ніхто не ненавидить, це тому, що ти ніхто

Ви вловили це?

Я знаю, що мільйони глядачів спостерігають за кожним кроком

Всі говорять, всі судять

Але тоді всі сраться, коли приходять криві

Вони хочуть м’якоть, але ковтають шкаралупу

Правда каламутніє, коли дощ маскує

Коли навіть впевненість руйнується

Скажи мені, що тобі залишилося?

Якщо після мороку вас чекає могила, то це нормально для вас

Але коли глибоко впадаєш, відразу переконайся

Що є в'язниці, які ви створюєте і потрапляєте всередину

Ти хочеш мене знайти?

Я буду позаду бару, завжди відчуватиму спрагу

Бажання відповісти на стільки питань, які здаються мовчазними

Але я випустив нову платівку, і раптом усі сумніви зникли

І це те, що я ставлю любов, навіть коли пишу про ненависть

Я маю честь виступати перед фоліантом і перед половиною півсвіту

І хоча я не знаю, куди я йду, я знаю, що завжди є справжня мета

Для когось в'язниця чи цвинтар

Мені пощастило, я знаю, звідки я

Я вже зробив ім'я

Зараз зберігаю, кажуть продаю

Ідіоти говорять, але вони рано зникають, їхня кар'єра

Вони тримаються стільки, скільки у мене прищик, мені все одно, якщо я вас поб'ю

Я не розглядаю це, я орієнтуюся на прекрасне

Я той, хто міг би найбільше похизуватися і хто найменше про це говорить

Урбанологія, вулиця та її родзинки

І хіп-хоп, що показує трони ізгоям і простолюдинам

Тих небагатьох, хто пішов своїм шляхом

Ті божевільні вчорашні, які сьогодні є легендами

Ми всі шукаємо місце, де спить страх

Тому що все зводиться до нашого страху страждань

Ми всі прагнемо Бога, загробного життя, вічного життя

Тому що все зводиться до нашого страху смерті

Залишається тільки вижити, це мій лейтмотив

Коли ти не знаєш, що сказати, я скажу це за тебе

Я візьму бабло і не кажу про повні кишені

Хоча якщо він вкраде того, хто зверху, той, що внизу, не стане менше

Це те, що ми маємо, занадто багато цирку і мало хліба

Дуже багато хлопців спускаються, як з гірки

Дані ковтки мають смак отрути

Весла, що не знають, куди йдуть, не побачать нових обріїв

Я виходжу за межі его, я віддаюся своїй свободі

Це не гра, я маю звірів годувати

І тече стихійно, як усі ріки, через усе моє

Є стільки безладів і розчарувань

Але перед холодами мої кореші виконують роль ковдри

І немає таких премій Греммі, які б перевершили ту любов, якою ти мені так багато даруєш

Інші критикують на своєму комп’ютері, я вимикаю їх

Я вимикаю роутер, лайно, вони сперечаються, і я не здригаюся

Вони не впливають на мене tira'eras quinceañeras

Ніякої боротьби між старим і новим вони не знають

Що найбільше мовчить інколи той, хто знає найбільше

І що найбільше виходить той, хто найменше вагається

Краще їм вирости, а то й чверті не протягнуть

Вони вірять, що успіху в репу можна досягти одним стрибком

Я відганяю їх своїм затемненням

Успіх мене не збудив, мій лексикон шліфувався десятиліттями

Робота, яка не допускає помилок і недоглядів

Без жартів, що, побачивши макарони, вони не вагаючись роздягаються

«Життя, як вишиванка

Ми проводимо першу частину життя

Про красиву сторону вишиванки

Але друга частина нашого життя

Ми провели його з іншого боку

Це менш красиво, але ми бачимо, як розташовані нитки»

Я живу в пастці пісочного годинника

Довіра до доброти інших підштовхнула мене до презирства

Через імпотенцію

Дурні, які судять, не проблема

Проблема в мовчанні, якщо воно зберігає байдужість

Я вже втратив невинність через якусь помилку

Сьогодні хлопець, яким я колись був, говорить зі мною, наполягаючи

У тому, що він отримує задоволення від подорожі, він каже, що немає нічого ідеального

Що або мені весело, або я мертвий, і вмирати сумно

Життя це жарт чи стерво, я не знаю

Я тільки знаю, що я ні в що не вірю і ніщо не втамовує мою спрагу

Стільки годин я витратив на це

Це не виправдання, ви ж знаєте, що мої тексти – це мій спосіб існування

Я продовжую дивитися на папір, як хтось дивиться на найкрасивішу дівчину

Я беру шматок торта, який приносить глазур

Спробуйте, воно буде на смак, як чорнило, те, що я проливаю

Тож я тримаю в руках печалі й перемоги

Мої фрази схожі на прогулянки в тундрі

Фарисеї рясніють бажаннями, щоб я тонув

Я використовую невдачі малювання лівою рукою Пікассо

П'ю віру, наче хтось забрав мій келих

Роблячи кроки по сходах

Вбивати час, все ще знаючи, що це він мене вбиває

Побачивши в моїй аватарі помилки і невдячних щурів, які нападають

Або ти підкоряєшся славі, або вона застає тебе, і ти стаєш на четвереньки

На душі більше плям, ніж у далматинця, але все-таки припускаю

Світ шукає героїв, але я не один

Я лише припускаю свою легковажність і своє невігластво

Немає більшої правди, ніж щастя, яке дарує дитинство

І я не знаю, вік це чи кровотеча, але мені бракує магії

Все менше ейфорії і більше ностальгії

Усе більша вага та менша ефективність

Все рідше в бар і більше в аптеку

Тепер я знаю, що зарозумілість є крихкою і подолати її легко

Цей страх спритний, а моє м’ясо – це булочка, яка розвалюється

І якщо випадок спіймає мене, я залишаюся вдома, пишучи

Немає часу спуститися на площу покурити

Я б краще був особою без громадянства у моїй загубленій Атлантиді

Де найхолодніша лірика ховає мене

І більше ніж для моїх ніггерів, я роблю це для своїх друзів

За те, що не залишалися з інтригою, що скажуть

Одні ковтають слину, інші сумніваються

Митець, для якого мистецтво життя коштує дуже дорого

Красуня мене пестить, але летить падає

А біль прибитий і кожен цвях треба висмикувати

Мигцем бачу свій горизонт там, де раніше я бачив гори

Сьогодні носороги атакують ударами

Кожен розріз тут схожий на екскурсію Вінтерфеллом

(Ю.) Після восьми альбомів голодніший за Сомалі

Незалежно від одягу, має значення те, що внизу

Але нам важко бачити це за шкірою

Є ярлик до всесвіту без замків

З лугів з віршами для того, хто дивиться моїми очима, І

Я просто воша в цьому безмежжі, але я кидаюся

Для цього Червоного моря це лихо

І іноді я бив її, а іноді вона мене

Боротьба будь-якої порядної людини у великому місті

Урбанологія, дисципліна і серце в цьому рої

Ще одна версія Голодних ігор

Ще один урок дітям дорослішати

Ще одна в'язниця, з якої я планую втекти, і

Як прийняти себе, якщо я така закомплексована?

Якщо мене більше приваблює вікно, ніж дзеркало

Якщо я більше кролик, ніж койот у цьому лісі

Я з тих, хто вміє рухатися, не продаючи за низькими цінами

Одного разу я побився об заклад, що це був генезис, пухлина MC

З вуст в уста подбали про метастаз

Я роблю це для тих, хто програє або запізнюється

Для тих, хто завжди сидить в останньому ряду класу

Пабло і Багіра приносять основу, я кладу топінг

Я пишу і змушую моє перо танцювати

Стукає в двері раю, але ніхто не відчиняє

Пекло може відкритися, тому що горять мої слова

Хто перемагає небажання в цій мелодрамі?

Якщо страх кличе вас до ніг ліжка

Тому біжи і люби, кого хочеш

Яка різниця, якщо ми помремо завтра?

Я підняв свою штору і закрив рану

Я змінив свою точку зору, і з тих пір немає ніякої таємниці

Сьогодні те, до чого я ставлюся найсерйозніше в цьому житті

Це не сприймати життя надто серйозно