En La Cuerda Floja - Nach, Rapsusklei

Para mí es muy sencillo: la vida debería vivirse al límite

No hay que someterse a ninguna norma, ni dejarse influenciar por lo que otros

puedan decir o pensar sobre ti

Hay que ver cada momento, cada idea, cada día, como un verdadero reto

Y entonces, sólo así, uno logrará vivir la vida… en la cuerda floja

Mientras el papel se llena, mi espíritu se vacía

De todas formas lo prefiero a tu oficina

No podría ver pasar los días moviéndome igual que un autómata

Elegí el salto mortal del acróbata

Fui un nómada buscando verdades

Dejé atrás tantas amistades y corazones partidos en dos mitades

¿Tú, qué sabes de la incertidumbre?

Del esfuerzo que supone elevar mis canciones hacia la cumbre

Y aunque el desamor me tumbe, iré en mi propia dirección

Soy un sastre del desastre, lastre en cada relación

Un mago, enamorado del riesgo y de sus destellos

Y quien quiera que me quiera deberá lidiar con ello

¿Qué le voy a hacer?

Si vivo tranquilo en otra galaxia

Si lo conocido me asfixia, no calma mi ansia

Preso en la nostalgia, las hojas son mi elixir

Andando en la cuerda floja, esta es la vida que elegí vivir

Vivimos intensamente, como si el tiempo nos odiara

Morimos por cada palabra, sin temerle a nada

Vivimos viendo cimas que están cada vez más cerca

Morimos si la rutina vigila tras nuestra puerta

Seguimos recargando el arma, vomitando el alma

Escribiendo en malva, aguantando el peso en nuestra espalda

Sólo nos salva la fe, es todo lo que tenemos

La cuerda floja en nuestros pies no impide que abandonemos

Soy funambulista, dueño de la cuerda floja

Donde se ocultan los sueños, vivo detrás de una hoja

Así vi al ataúd, igual que el tiempo que se esfuma

Llevo encima aquella cruz por un poco de luz de luna

He perdido tanto por no estar atento

Más que al boli y al papel y al recitar mi sentimiento

He donado todo, he llorado mi sufrimiento

Me he abandonado a mí ser y se lo he regalado al viento

Por un pedazo de cielo

De las nubes formadas con poesías, con sabor a caramelo

(más) Más cuando escribo sangro y duelo

¿Qué me espera en el último peldaño de escalera hacia el anhelo?

O en el pozo de los deseos

Perdí amigos, mujeres y placeres por verdaderos trofeos

He perdido todo, menos un tornillo

Desde que somos aliados el bolígrafo y yo

Vivimos intensamente, como si el tiempo nos odiara

Morimos por cada palabra, sin temerle a nada

Vivimos viendo cimas que están cada vez más cerca

Morimos si la rutina vigila tras nuestra puerta

Seguimos recargando el arma, vomitando el alma

Escribiendo en malva, aguantando el peso en nuestra espalda

Sólo nos salva la fe, es todo lo que tenemos

La cuerda floja en nuestros pies no impide que abandonemos

Y aunque el suelo queme

Miro hacia a’lante, aunque ande cansado

Créeme, soy un amante que teme amar demasiado

He aceptado mis dilemas, mis delirios, mis letargos

He retado al equilibrio y no consigo derrotarlo

He visto el presente a mi lado pasar de largo

He llorado sangre escribiendo un pasado amargo

He perdido el miedo y hasta el cielo de tu boca

Mas yo vivo donde hasta la floja cuerda quedó loca

Llamémosle la cuerda floja

Plasmo mis escritos en la hoja

Con sagrada inspiración de luna roja

Soy funambulista de palabras

Y equilibrio por todos los que defienden paradoja

Por los que viven el ahora

Aunque haya ojos que les juzguen

Por los que a veces se hunden, luego resurgen

Por los que lo arriesgan todo por plasmar oro en sus hojas

Por los que caminan solos viviendo en la cuerda floja

Vivimos intensamente, como si el tiempo nos odiara

Morimos por cada palabra, sin temerle a nada

Vivimos viendo cimas que están cada vez más cerca

Morimos si la rutina vigila tras nuestra puerta

Seguimos recargando el arma, vomitando el alma

Escribiendo en malva, aguantando el peso en nuestra espalda

Sólo nos salva la fe, es todo lo que tenemos

La cuerda floja en nuestros pies no impide que abandonemos

Vivimos intensamente, como si el tiempo nos odiara

Morimos por cada palabra, sin temerle a nada

Vivimos viendo cimas que están cada vez más cerca

Morimos si la rutina vigila tras nuestra puerta

Seguimos recargando el arma, vomitando el alma

Escribiendo en malva, aguantando el peso en nuestra espalda

Sólo nos salva la fe, es todo lo que tenemos

La cuerda floja en nuestros pies no impide que abandonemos

Для мене це дуже просто: життя треба жити на межі

Ви не повинні підкорятися жодному правилу, а також піддаватися впливу інших

вони можуть сказати або подумати про вас

Ви повинні сприймати кожну мить, кожну ідею, кожен день як справжній виклик

І тоді, тільки так, можна буде прожити життя... на канаті

Коли папір наповнює, мій дух спорожняється

Я все одно віддаю перевагу вашому офісу

Я не бачив, як дні минають, як автомат

Я вибрав акробат сальто

Я був кочівником, який шукав істини

Я залишив по собі стільки дружби і сердець, розділених на дві половини

Що ви знаєте про невизначеність?

Зусилля, затраченого на підняття моїх пісень на вершину

І навіть якщо розрив серця збиває мене, я піду своїм шляхом

Я кравець катастроф, баласт у всіх стосунках

Чарівник, закоханий у ризик і його спалахи

І той, хто мене любить, повинен з цим впоратися

Що я збираюсь зробити?

Якщо я живу спокійно в іншій галактиці

Якщо відоме мене душить, то це не вгамує моєї тривоги

В’язень ностальгії, листя – мій еліксир

Йдучи по канату, це те життя, яке я обрав жити

Ми живемо напружено, ніби час нас ненавидить

Ми вмираємо за кожне слово, нічого не боячись

Ми живемо, бачачи вершини, які наближаються

Ми вмираємо, якщо за нашими дверима спостерігає рутина

Продовжуємо перезаряджати рушницю, вивергаючи душу

Пишемо ліловим кольором, несучи вагу на спині

Тільки віра рятує нас, це все, що у нас є

Натягнутий трос на наших ногах не заважає нам здаватися

Я канатоходець, власник канатоходця

Де ховаються мрії, я живу за листком

Так я бачив труну, як час, що зникає

Я несу цей хрест заради місячного світла

Я так багато втратив, не звертаючи уваги

Більше, ніж ручка і папір і декламація моїх почуттів

Я все пожертвував, я виплакав свої страждання

Я покинув себе і віддав це вітру

за частинку раю

З хмар, утворених поезією, присмаченою карамеллю

(більше) Коли я пишу, я стікаю кров’ю і сумую

Що мене чекає на останній сходинці до туги?

Або біля колодязя бажаючих

Я втратив друзів, жінок і задоволення заради справжніх трофеїв

Я втратив все, крім гвинта

Оскільки ми союзники, я і перо

Ми живемо напружено, ніби час нас ненавидить

Ми вмираємо за кожне слово, нічого не боячись

Ми живемо, бачачи вершини, які наближаються

Ми вмираємо, якщо за нашими дверима спостерігає рутина

Продовжуємо перезаряджати рушницю, вивергаючи душу

Пишемо ліловим кольором, несучи вагу на спині

Тільки віра рятує нас, це все, що у нас є

Натягнутий трос на наших ногах не заважає нам здаватися

І навіть якщо земля горить

Я дивлюся вперед, навіть якщо втомився

Повір мені, я коханець, який боїться занадто сильно любити

Я прийняв свої дилеми, свої марення, свою млявість

Я кинув виклик балансу і не можу його подолати

Я бачив, як подарунок пройшов повз мене

Я плакав кров'ю, написавши гірке минуле

Я втратив свій страх і навіть небо твоїх уст

Але я живу там, де навіть канат збожеволів

Назвемо це канат

Я виклав свої твори на сторінку

З натхненням священного червоного місяця

Я канатоходець слів

І баланс для всіх, хто захищає парадокс

Для тих, хто живе зараз

Хоча є очі, які їх судять

Для тих, хто то тоне, то знову піднімається

Для тих, хто ризикує всім, щоб здобути золото на своєму листі

Для тих, хто ходить один, живучи на канаті

Ми живемо напружено, ніби час нас ненавидить

Ми вмираємо за кожне слово, нічого не боячись

Ми живемо, бачачи вершини, які наближаються

Ми вмираємо, якщо за нашими дверима спостерігає рутина

Продовжуємо перезаряджати рушницю, вивергаючи душу

Пишемо ліловим кольором, несучи вагу на спині

Тільки віра рятує нас, це все, що у нас є

Натягнутий трос на наших ногах не заважає нам здаватися

Ми живемо напружено, ніби час нас ненавидить

Ми вмираємо за кожне слово, нічого не боячись

Ми живемо, бачачи вершини, які наближаються

Ми вмираємо, якщо за нашими дверима спостерігає рутина

Продовжуємо перезаряджати рушницю, вивергаючи душу

Пишемо ліловим кольором, несучи вагу на спині

Тільки віра рятує нас, це все, що у нас є

Натягнутий трос на наших ногах не заважає нам здаватися