Lo Imposible - Nach

No sé si fui un MC que se creyó poeta

O si fui un poeta que se creyó MC

No sé si fue el amor que dejó mi alma incompleta

Solo sé que en la libreta me encontré cuando me perdí

¿Qué más dan las etiquetas?

El desprecio y las agujas que sujetan brujas y granujas entre sus manos

inquietas

Me fabriqué una burbuja y desde entonces sé donde ir

Sé sonreír, al son de este devenir que me empuja

A levantarme y dibujar la incoherencia de mis días

Quedó viuda mi inocencia y huérfana mi cobardía

Ahora saludad al audaz, al capaz de lo imposible

Al ave rapaz que planea libre sobre su paz

Y su maldad a través de algo tan simple, como las palabras

Porque junto a ellas me siento invencible

Junto a ellas enciendo la más precisa máquina del tiempo

Y así puedo oír imágenes, ver voces, sentir los roces del recuerdo

Verme cuerdo cada noche que despierte

Y así tragarme la vida y escupir a la muerte

Y es evidente que puedo ser ese vidente que predice futuros inciertos

Ese visionario que desaparece y que parece que ha muerto

Pero vuelve por sorpresa, y armoniza el caos

Y pone sus recados sobre la mesa

Y cuenta sus peca’os y se confiesa

Soy la presa inalcanzable que se salva en la selva

Y silba para avisar del peligro

Soy el mago sin chistera

El cantautor que no canta

El escritor que jamás escribió un libro

Pero sobre un papel me creo dios de vez en cuando

Y Big Bang, creo mi propio universo

Estilo verso si lo expando

Soy el capitán al mando de un Bergantini real

Y solo se sube en mi nave espacial aquel que se sabe especial

Aquel que no se domestica

Que no se traga el orgullo si antes no lo mastica

Aquel que no claudica ni se rinde

Aquel que no se complica y vive simple

Aquel que con frases sinceras enamoró a otras personas

Aquel que vive en la luna porque la tierra le decepciona

Aquel que cree que el refrán vence al psicólogo y la frase al puño

Que el proverbio calma ahogos y una rima cura cortes y rasguños

Aquel que piensa que la poesía es como un néctar

Con la proporción perfecta de letra y matemática

Qué es la porción más erótica de la gramática

Qué es el Valium para nuestro ansioso movimiento

El jabón para un espíritu mugriento

Aquel que piensa que la poesía es el reencuentro con lo que llevamos dentro

¿Acaso hay algo que consiga el mismo efecto?

Solo yo, mi voz, mis afectos, mis defectos y mi intelecto

Con ellos puedo traer manantiales al desierto

Sobrevolar cordilleras

Ser quien yo quiera

Ser lo que yo quiera

Puedo convertir areniscas en diamantes

Transformar partículas microscópicas en colosos y gigantes

Andar sobre las aguas más errantes

No quiero fans, no busco discípulos ni militantes

Cuando hago poesía, cuando hago poesía busco amantes

No hay nada más emocionante

No quiero fama, ni homenajes ni brillantes

Cuando hago poesía me encuentro con mi después, con mi antes

No hay nada más importante en estos tiempos trepidantes

Y la hago con pleitesía, con nocturnidad y alevosía

Porque cuando hago poesía consigo lo imposible

Yo tan solo hago lo imposible, por hacer poesía

Я не знаю, чи був я MC, який думав, що він поет

Або якби я був поетом, який думав, що він MC

Я не знаю, чи це любов залишила мою душу неповною

Знаю тільки, що в зошиті я опинився, коли заблукав

Що ще дають етикетки?

Презирство і голки, які тримають у руках відьми та негідники

неспокійний

Я зробив собі бульбашку і відтоді знаю, куди йти

Я вмію посміхатися під звук майбутнього, яке мене штовхає

Щоб встати і намалювати незв’язність моїх днів

Моя невинність залишилася вдовою, а боягузтво – сиротою

А тепер вітайте сміливих, здатних на неможливе

До хижого птаха, що вільно ширяє над своїм спокоєм

І його зло через щось таке просте, як слова

Бо поруч із ними я почуваюся непереможною

Разом з ними я вмикаю найточнішу машину часу

І тому я можу чути образи, бачити голоси, відчувати дотик пам’яті

Побачте мене здоровим щоночі, коли я прокидаюся

І так ковтають життя і плюють на смерть

І очевидно, що я можу бути тим провидцем, який пророкує невизначене майбутнє

Той візіонер, який зникає і, здається, помер

Але він повертається зненацька і гармонізує хаос

І він кладе свої доручення на стіл

І він рахує свої гріхи і сповідається

Я недосяжна здобич, яка врятована в джунглях

І свисток, щоб попередити про небезпеку

Я чарівник без циліндра

Співак і автор пісень, який не співає

Письменник, який ніколи не писав книги

Але на папері я час від часу вважаю себе богом

І Великий вибух, я створюю свій власний всесвіт

Стиль вірша, якщо я його розширю

Я капітан справжнього Брігантіні

І тільки ті, хто знає, що вони особливі, сідають на мій космічний корабель

Той, хто не одомашнений

Не ковтайте свою гордість, якщо не пережуєте її спочатку

Той, хто не здається і не здається

Хто не ускладнює себе і живе просто

Той, хто щирими фразами закохався в інших людей

Той, хто живе на місяці, тому що земля його розчаровує

Хто вірить, що прислів'я б'є психолога, а фраза б'є в кулак

Що прислів’я заспокоює задишку, а рима лікує порізи та подряпини

Той, хто вважає, що поезія схожа на нектар

З ідеальним співвідношенням букв і математики

Яка найбільш еротична частина граматики

Що таке валіум для нашого жадібного руху

Мило для брудного духу

Той, хто думає, що поезія – це возз’єднання з тим, що ми носимо всередині

Чи є щось таке, що досягає такого ж ефекту?

Тільки я, мій голос, мої почуття, мої вади та мій інтелект

З ними я можу принести джерела в пустелю

літати над гірськими хребтами

будь ким я хочу

бути тим, що я хочу

Я можу перетворити пісковики на діаманти

Перетворіть мікроскопічні частинки на колоси та гігантів

Прогулятися по самих мандрівних водах

Я не хочу шанувальників, я не шукаю учнів чи бойовиків

Коли я творю вірші, коли я творю вірші, я шукаю коханців

Немає нічого більш захоплюючого

Я не хочу ні слави, ні данини, ні блиску

Коли я пишу вірші, я знаходжу себе зі своїм після, зі своїм раніше

У ці неспокійні часи немає нічого важливішого

І я роблю це з пошаною, з нічним життям і зрадою

Бо коли я пишу вірші, я досягаю неможливого

Я роблю лише неможливе, творити вірші