Не удивляйся - Максим Леонидов

Нет, не стану сажать

подле дома дерево вишни —

ведь с приходом весны

в увяденье цветов, быть может,

всем откроется бренность мира.

Год за годом плывут

кленовые алые листья

по теченью реки —

уж не там ли, в гавани дальней,

и находит пристанище осень?..

От любовной тоски

хотел я найти избавленье,

но напрасно — увы,

даже то, что зовём мы 'снами',

порождает новые муки…

Не удивляйся,

Вспомни, кто ночь за ночью

Являлся к тебе

В сновиденьях, покой твой тревожа.

Помнишь?

Так вот, это я.

Если вам предстоит облетать,

Облетайте, покамест я с вами,

Сливы цветы.

Чтобы мне в пути не тревожиться,

Не вздыхать о вашей судьбе.

Ні, не стану саджати

біля будинку дерево вишні—

адже з приходом весни

у в'янення квітів, можливо,

всім відкриється тлінність світу.

Рік за роком пливуть

кленове червоне листя

за течією річки—

вже не там лі, в гавані далекою,

і знаходить притулок осінь?..

Від любовної туги

хотів я знайти порятунок,

але марно — на жаль,

навіть те, що кличемо ми 'снами',

породжує нові муки...

Не дивуйся,

Згадай, хто ніч за вночі

Був до тебе

У сновидіннях, спокій твій тривожа.

Пам'ятаєш?

Так ось це я.

Якщо вам належить облітати,

Облітайте, поки я з вами,

Квіти сливи.

Щоб мені в шляху не турбуватися,

Не зітхати про вашу долю.