Привет - Максим Леонидов

Привет!

Сегодня дождь и скверно, а мы не виделись, наверно, сто лет.

Тебе в метро?

Скажи на милость, а ты совсем не изменилась, нет-нет.

Привет!

А жить ты будешь долго, я вспоминал тебя вот только в обед.

Прости, конечно же, нелепо кричать тебе на весь троллейбус: «Привет!»

Привет!

Дождливо этим летом, а, впрочем, стоит ли об этом?

Ведь нет…

Тогда о чем?

О снах, о книгах?

И черт меня попутал крикнуть: «Привет!»

Как жизнь?

Не то, чтоб очень гладко, но, вобщем, знаешь, все в порядке, без бед.

Дела отлично, как обычно, а с личным?

Ну, вот только с личным — привет…

Привет!

А дождь все не проходит, а я с утра не по погоде одет.

Должно быть, я уже простужен, да, Бог с ним!

Слушай, мне твой нужен совет.

В конце концов, мне дела нету, решишь ли ты, что я с приветом иль нет,

Но, может, черт возьми, нам снова…

Выходишь здесь?

Ну, будь здорова…

Привет!

Вітаю!

Сьогодні дощ і погано, а ми не бачилися, мабуть, сто років.

Тобі за метр?

Скажи на милість, а ти зовсім не змінилася, ні-ні.

Вітаю!

А жити ти будеш довго, я згадував тебе ось тільки в обід.

Вибач, звичайно ж, безглуздо кричати тобі на весь тролейбус: «Привіт!»

Вітаю!

Дощово цього літа, а, втім, варто про це?

Адже ні…

Тоді про що?

Про сни, про книги?

І черт мене поплутав крикнути: «Привіт!»

Як життя?

Не те, щоб дуже гладко, але, втім, знаєш, все в порядку, без бід.

Справи відмінно, як завжди, а з особистим?

Ну, ось тільки з особистим — привіт...

Вітаю!

А дощ все не проходить, а я вранці не погоді одягнений.

Мабуть, я вже застуджений, так, Бог з ним!

Слухай, мені твоя потрібна порада.

Зрештою, мені справи нема, вирішиш чи ти, що я з привітом чи ні,

Але, може, чорт забирай, нам знову...

Виходиш тут?

Ну, будь здорова.

Вітаю!