Доктор философии - Максим Леонидов

Я доктор философии, выходит, моё дело — труба.

Доктор философии, выходит, моё дело — труба.

Я не вижу закат, я не вижу рассвет,

Но зато я знаю всё о движеньи планет

И я несу свои книги, как гири в обеих руках.

Пока я был студентом мне ещё можно было помочь,

Пока я был студентом мне ещё можно было помочь,

Но я поверил тем, кто были мертвы

И я грыз этот мусор под видом халвы,

Меня учили, что знание — день, а незнание — ночь.

И лишь одну задачу мне никак не решить,

И лишь один вопрос, зато самый важный:

Если рыба в океане не хочет пить,

То почему мы страдаем от жажды?

Я могу процетировать 1000 правильных слов,

Я могу процетировать 1000 правильных слов.

К примеру, ты меня спросишь — есть любовь или нет?

Я отыщу нужный файл и тут же выдам ответ,

Но алмаз моей жизни спрятан в мусоре снов.

Не бери меня, сестрёнка, не бери меня с собою гулять,

Не бери меня, сестрёнка, не бери меня с собою гулять,

Ведь там, где солнце поёт в тяжелых каплях росы,

Я вижу лишь «смешанный лес, типичный для средней полосы»

Боюсь, мой случай безнадёжен, мне придётся себя расстрелять.

И лишь одну задачу мне никак не решить

И лишь один вопрос, зато самый важный:

Если рыба в океане не хочет пить,

То почему мы страдаем от жажды?

Я доктор філософії, виходить, моя справа труба.

Лікар філософії, виходить, моя справа — труба.

Я не бачу захід сонця, я не бачу світанок,

Зате я знаю все про рух планет

І я несу свої книги, як гирі в обох руках.

Поки я був студентом мені ще можна було допомогти,

Поки я був студентом мені ще можна було допомогти,

Але я повірив тим, хто був мертвий

І я гриз це сміття під виглядом халви,

Мене вчили, що знання - день, а незнання - ніч.

І тільки одне завдання мені ніяк не вирішити,

І тільки одне питання, зате найважливіше:

Якщо риба в океані не хоче пити,

То чому ми страждаємо від спраги?

Я можу процетувати 1000 правильних слів,

Я можу процетувати 1000 правильних слів.

Наприклад, ти мене запитаєш — є любов чи ні?

Я відшукаю потрібний файл і тут вже видам відповідь,

Але алмаз мого життя захований у смітті снів.

Не бери мене, сестричка, не бери мене з собою гуляти,

Не бери мене, сестричка, не бери мене з собою гуляти,

Адже там, де сонце співає в важких краплях роси,

Я бачу лише «змішаний ліс, типовий для середньої смуги»

Боюся, мій випадок безнадійний, мені доведеться розстріляти себе.

І лише одне завдання мені ніяк не вирішити

І тільки одне питання, зате найважливіше:

Якщо риба в океані не хоче пити,

То чому ми страждаємо від спраги?