Quand nous aurons cent ans - Grand Corps Malade, Jeanne Cherhal

Quand nous aurons cent ans et cent jours et cent nuits

Que nos petits-enfants auront fait des petits

Quand nos bras d’allumettes s’effriteront d’un coup

Que le poids de nos têtes écrasera nos cous

Que nous restera t-il pour finir en beauté?

Quand nous aurons cent ans et de beaux souvenirs

Un de nos corps s’aimantant comme deux gouttes de cire

Quand la moindre caresse aura l’air d’un 100 mètres

Et que ta vieille maîtresse aura perdu son maître

Que nous restera t-il pour finir en beauté?

Quand nous aurons cent ans dans nos cœurs de sauvages

Dans nos yeux presque blancs, nos cheveux de passage

Que nos cils tomberont comme d’un arbre à hélices

Que nos jambes n’auront jamais été si lisses

Quand nous auront cent ans et la révolte sèche

Que l’inertie des temps aura brisé nos flèches

Quand la fatalité nous fera dire: «Tant pis «Et qu’un point de côté nous mettra au tapis

Quand nous aurons cent ans de regards en arrière

Quand ce qui nous attend sera déjà derrière

Quand revenu de tout, et dépassé par tous

Nous attendrons surtout une sortie très douce

Que nous restera t-il pour finir en beauté?

Il nous restera ça, ton rire qui se faufile

Étincelant, immédiat, entre mes mots futiles

Mon rire qui prend sa source, à ton esprit fissa

J’espère qu’en bout de course, il nous restera ça

Коли нам сто років і сто днів і сто ночей

Щоб наші онуки малих змайструвати

Коли наші сірникові зброї раптом розсипаються

Що вага наших голів розтрощить наші шиї

Що нам залишиться закінчити стильно?

Коли нам сто років і прекрасні спогади

Одне з наших тіл намагнічується, як дві краплі воску

При найменшій ласці відчувається 100 ярдів

І твоя стара господиня втратить свого господаря

Що нам залишиться закінчити стильно?

Коли нам сто років у наших диких серцях

В наших майже білих очах, наше мимолетне волосся

Що наші вії впадуть, як карданний вал

Щоб наші ніжки ніколи не були такими гладкими

Коли нам виповниться сто років і повстання згасне

Що інерція часу зламала наші стріли

Коли доля змусить нас сказати: «Шкода», І бічний стібок нас виб'є

Коли ми сто років озираємося назад

Коли те, що нас чекає, вже позаду

Коли повернувся з усього, і наздогнав усіх

Особливо будемо чекати дуже м'якого виходу

Що нам залишиться закінчити стильно?

Ми залишимося з цим, твоїм прихованим сміхом

Блискуча, миттєва, між моїми марними словами

Мій сміх, що виникає, на вашу думку фісса

Я сподіваюся, що в кінці дня ми залишимося з цим