Sur la mort d'une cousine de sept ans - Georges Brassens

Hélas, si j’avais su lorsque ma voix qui prêche

T’ennuyait de leçons, que sur toi rose et fraîche

L’oiseau noir du malheur planait inaperçu,

Que la fièvre guettait sa proie et que la porte

Où tu jouais hier te verrait passer morte

Hélas, si j’avais su !

Enfant, je t’aurais fait l’existence bien douce,

Sous chacun de tes pas j’aurais mis de la mousse;

Tes ris auraient sonné chacun de tes instants;

Et j’aurais fait tenir dans ta petite vie

Des trésors de bonheur immense à faire envie

Aux heureux de cent ans.

Loin des bancs où pâlit l’enfance prisonnière,

Nous aurions fait tous deux l'école buissonnière.

Au milieu des parfums et des champs d’alentour

J’aurais vidé les nids pour emplir ta corbeille;

Et je t’aurais donné plus de fleurs qu’une abeille

N’en peut voir en un jour.

Puis, quand le vieux janvier les épaules drapées

D’un long manteau de neige et suivi de poupées,

De magots, de pantins, minuit sonnant accourt;

Parmi tous les cadeaux qui pleuvent pour étrenne,

Je t’aurais faite asseoir comme une jeune reine

Au milieu de sa cour.

Mais je ne savais pas et je prêchais encore;

Sûr de ton avenir, je le pressais d'éclore,

Quand tout à coup pleurant un pauvre espoir déçu,

De ta petite main j’ai vu tomber le livre;

Tu cessas à la fois de m’entendre et de vivre

Hélas, si j’avais su !

На жаль, якби я знав, коли мій проповідницький голос

Набридли тобі уроки, тільки на тобі рожеві й свіжі

Чорний птах нещастя зависла непомітно,

Ця лихоманка переслідувала її здобич і двері

Там, де ви грали вчора, ви загинете

На жаль, якби я знав!

У дитинстві я зробив би тобі життя дуже приємним,

Під кожен твій крок я б підклав мох;

Твій сміх прозвучав би кожну твою мить;

І я б вписався у твоє маленьке життя

Скарби величезного щастя на заздрість

До щасливих сто років.

Далеко від лави, де блідне ув'язнене дитинство,

Ми б обоє пропустили школу.

Посеред парфумів і навколишніх полів

Я б спустошив гнізда, щоб наповнити твій кошик;

І я б подарував тобі більше квітів, ніж бджолу

Не можна побачити це за день.

Тоді коли старий Січень із задрапірованими плечима

З довгим сніжним кожухом і за ним ляльки,

Скарбів, маріонеток поспішив опівнічний удар;

Серед усіх подарунків, які падають напередодні Нового року,

Я б змусила вас сидіти, як молода королева

Посеред його двору.

Але я не знав і все ще проповідував;

Впевнений у твоєму майбутньому, я закликав його розквітнути,

Коли раптом плаче бідна розчарована надія,

З твоєї маленької руки я бачив, як книжка впала;

Ти перестав і чути мене, і жити

На жаль, якби я знав!