Le Grand Chêne - Georges Brassens

Il vivait en dehors des chemins forestiers

Ce n'était nullement un arbre de métier

Il n’avait jamais vu l’ombre d’un bûcheron

Ce grand chêne fier sur son tronc

Il eût connu des jours filés d’or et de soie

Sans ses proches voisins, les pires gens qui soient;

Des roseaux mal pensant, pas même des bambous

S’amusant à le mettre à bout

Du matin jusqu’au soir ces petit rejetons

Tout juste cann' à pêch', à peine mirlitons

Lui tournant tout autour chantaient, in extenso

L’histoire du chêne et du roseau

Et, bien qu’il fût en bois, les chênes, c’est courant

La fable ne le laissait pas indifférent

Il advint que lassé d'être en but aux lazzi

Il se résolu à l’exil

A grand-peine il sortit ses grands pieds de son trou

Et partit sans se retourner ni peu ni prou

Mais, moi qui l’ai connu, je sais qu’il en souffrit

De quitter l’ingrate patrie

A l’orée des forêts, le chêne ténébreux

A lié connaissance avec deux amoureux

"Grand chêne laisse-nous sur toi graver nos noms…"

Le grand chêne n’as pas dit non

Quand ils eur’nt épuisé leur grand sac de baisers

Quand, de tant s’embrasser, leurs becs furent usés

Ils ouïrent alors, en retenant des pleurs

Le chêne contant ses malheurs

"Grand chên', viens chez nous, tu trouveras la paix

Nos roseaux savent vivre et n’ont aucun toupet

Tu feras dans nos murs un aimable séjour

Arrosé quatre fois par jour."

Cela dit, tous les trois se mettent en chemin

Chaque amoureux tenant une racine en main

Comme il semblait content!

Comme il semblait heureux!

Le chêne entre ses amoureux

Au pied de leur chaumière, ils le firent planter

Ce fut alors qu’il commença de déchanter

Car, en fait d’arrosage, il n’eut rien que la pluie

Des chiens levant la patt' sur lui

On a pris tous ses glands pour nourrir les cochons

Avec sa belle écorce on a fait des bouchons

Chaque fois qu’un arrêt de mort était rendu

C’est lui qui héritait du pendu

Puis ces mauvaises gens, vandales accomplis

Le coupèrent en quatre et s’en firent un lit

Et l’horrible mégère ayant des tas d’amants

Il vieillit prématurément

Un triste jour, enfin, ce couple sans aveu

Le passa par la hache et le mit dans le feu

Comme du bois de caisse, amère destinée!

Il périt dans la cheminée

Le curé de chez nous, petit saint besogneux

Doute que sa fumée s'élève jusqu'à Dieu

Qu’est-c'qu'il en sait, le bougre, et qui donc lui a dit

Qu’y a pas de chêne en paradis?

Qu’y a pas de chêne en paradis?

Він жив біля лісових доріг

Це аж ніяк не було деревом професії

Він ніколи не бачив тіні лісоруба

Цей великий гордий дуб на своєму стовбурі

Він знав би дні, сплетені із золота й шовку

Без найближчих сусідів найгірші люди;

Зломислячі очеретини, навіть не бамбук

Весело відкладаючи його

З ранку до вечора ці маленькі приплоди

Leely cann' to fish', weely mirlitons

Обертали його, дослівно співали

Історія про дуб і очерет

І, хоча він був дерев'яний, з дубів, він звичайний

Байка не залишила його байдужим

Траплялося, що втомився перебувати у воротах у лацці

Він вирішив вислати

З великими труднощами він витяг свої великі ноги зі своєї нори

І пішов, не озирнувшись, мало чи нічого

Але я, хто його знав, знаю, що він від цього страждав

Залишити невдячну батьківщину

На узліссі темний дуб

Подружився з двома закоханими

«Великий дуб, дозволь нам вигравірувати на тобі наші імена...»

Великий дуб не сказав ні

Коли вони вичерпали свій великий мішок поцілунків

Коли від стільки поцілунків у них дзьоби зносили

Потім почули, стримуючи сльози

Дуб розповідає про свої нещастя

«Дуб великий, прийди до нас, ти знайдеш спокій

Наші очерети вміють жити і не мають перів

Вам буде приємно відпочити в наших стінах

Поливають чотири рази на день».

Тим не менш, усі троє вирушають у дорогу

Кожен закоханий тримає в руці корінь

Яким він здавався щасливим!

Яким він здавався щасливим!

Дуб між своїми коханцями

Біля підніжжя свого котеджу вони його посадили

Саме тоді він почав розчаровуватися

Бо в плані поливу нічого, крім дощу, не було

Собаки піднімають на нього лапи

Ми взяли всі його жолуді, щоб нагодувати свиней

З його красивої кори ми робили пробки

Кожного разу видавали смертний вирок

Саме він успадкував повішеного

Потім ці погані люди, відпрацьовані вандали

Розрізав його на чотири частини і зробив з нього постіль

І жахлива землерийка з безліччю коханців

Він передчасно старіє

Сумний день, нарешті, у цієї пари без зізнання

Пропустив через сокиру і поклав у вогонь

Як деревина ящика, гірка доля!

Він гине в димарі

Священик нашого дому, нужденний святий

Сумнів, що його дим піднімається до Бога

Що він знає, дурень, і хто йому сказав

Чого нема дуба в раю?

Чого нема дуба в раю?